То ж не сонце засвітило, не зорі засяли, То ж Петлюру із в'язниці на волю пускали. Як він вийшов із Лукіянівки, з позалізних гратів, Рушив з Києва Вкраіну знову рятувати. То ж не орел попід небесами високо літає, То ж Петлюра в Білу Церкву спішить, поспішає. Як приїхав в Білу Церкву, гукнув: "Годі спати! Час настав за зброю взяти, народ визволяти!" "Січовики й все козацтво, ще раз кличе мати, Або вмерти за Вкраіну, чи слави дістати!" То ж не море зашуміло, не земля здригнулась, То ж на голос Отамана козацтво проснулось. Проснулося, зашуміло, до походу стало, Та й пішло на "добровольців", що волю забрали. Геть неволю, бий кайдани, що на нас надіті! Йде Петлюра, іде батько, а з ним його діти. Шануйтеся "добровольці", буде лихо з вами! Йде Петлюра з-під Хвастова з орлами Стрільцями. Мотовилівку минають, на Боярці стали, Та як вдарять в "добровольців", земля застогнала. Утікали "добровольці", пагони губили, Аж по Київ своїм трупом всю дорогу вкрили. А Стрілецтво гордо, пишно у Київ вступає, Дзвонять дзвони, гра музика, скрізь "Слава!" лунає То ж не вітер, то ж не буйний, шумить, ліс гойдає, То ж Отамана Петлюру Київ зустрічає! Джерело: http://pravyteli.us.org.ua/lib/pisnia_pro_petluru.html
| 
