(Звіт з доповіді, яку виголосив 18 листопада 1998 р. Себастіян де Ґаске, на запрошення Французької асоціації Українських Студій)
Що означає "справа Петлюри"? Йдеться про всі обставини, які оточували вбивство українського самостійницького лідера, 25 травня 1926 р. в Парижі і процес його вбивці в жовтні 1927 р., перед французьким судом.
Ця делікатна справа була трактована в дуже численних працях, але історики завжди надавали перевагу одному і тому самому аспекту: питання антиєврейських погромів. Але тому, що убивство і судовий процес убивці відбулись у Парижі, необхідно розглянути "французький контекст" цієї справи, який ще ніхто ніколи, справді, не досліджував.
Про судове слідство Шварцбарда, газета L'Action Francaise (Французька Акція) писала: "головним є шукати правдоподібно існуючих співвідповідальних, дехто казав - безсумнівних, але тут ризикувалось попасти на совєтську амбасаду і на Раковського".1 Це не є фантазійні твердження, на які ця газета собі, інколи, дозволяла. Справді, на момент вбивства Петлюри, Франція готувалась до налагодження спорів, у зв'язках між двома країнами, головно що стосувалось російського боргу. В грудні 1925 року Чічерін приїхав до Парижа і запропонував Бріянові організувати франко-совєтську конференцію, завданням якої був спільний розгляд всіх оспорювань тих двох держав. Французький уряд згодився і конференцію відкрито 26 лютого 1926 р. Раковський, амбасадор СССР у Франції від листопада 1925 (він заступив Красіна) став на чолі совєтської делегації, а Анатоль де Монзі, тодішній Міністр Державних Робіт став президентом конференції. Переговори були дуже делікатні, бо існували розбіжності думок між обома делегаціями. Французький уряд відмовлявся пов'язувати офіційно надання кредитів Совєтському Союзу з полагодження боргів, як бажав російський уряд. Однак, у травні і червні 1926 р. кожна з делегацій зробила декілька поступок і не було виключено перспектив погодження.2
Ось в такім контексті виринула афера Петлюри. Сам факт, що українське середовище в Парижі як і частина французької публічної опінії обвинувачувала Совєтів в убивстві, мусив би бентежити французьку владу. Однак французький уряд уважав можливою тезу про совєтську змову, в якій могли би бути вплутані совєтські українці, що перебували в Парижі. Факт, що 28 травня 1926 р., тобто два дні після убивства, міністерство Внутрішніх Справ звернулося до Служби Безпеки із запитом про Союз Українських Громадян у Франції (L'Union des Citoyens ukrainiens en France), українське большевицьке угрупування в Парижі. Ось висновки Служби Безпеки: "Створений, правдоподібно, за намовою українського совєтського уряду у Харкові, який мав би цю організацію утримувати, він насправді має за ціль "большевізувати" українських емігрантів і зібрати тих, що бажають повернутися на свою батьківщину".3
Служба безпеки запідозрила Союз Українських Громадян у Франції у большевицькій пропаганді, але не уважала його замішаним у справі Петлюри. Два місяці пізніше, 29 липня 1926 р., міністерство Закордонних Справ одержало візиту графа Саурма, секретаря амбасади Німеччини у Франції. Він хотів довести до відома французького уряду, що німецька Розвідка довідалась, що Шварцбард убив Петлюру за намовою і навіть за вказівками Галіпа. З поміж найближчих співробітників Галіпа німецька Служба Безпеки відмітила такі прізвища, як Борщак, Лучинський, Севрюк, Дюбрей і Пелісіє. Отже, Галіп, член Союзу Українських Громадян у Франції був вказаний як безпосередньо замішаний в убивстві Петлюри. Але на маргінесі звіту з тієї зустрічі занотовано: "Не відповідати графові Саурі, як він буде вдруге настоювати".4 Можливо, що міністерство Закордонних Справ (Quai d'Orsay), занадто зайняте переговорами з Раковським, не бажало чути більше про ці справи?
Звичайно, не можна задовольнятись тільки тими інформаціями щоб твердити, що Союз Українських Громадян у Франції брав участь в убивстві Петлюри. Все ж таки одна деталь доказує, що Шварцбард був у зв'язку з цим Союзом, або хоча цікавився його ідеями. З підручної книги комісара довідуємося, що у хвилині його арешту, Шварцбард мав при собі один примірник Українських Вістей, де на першій сторінці був портрет Петлюри. Шварцбард його використав, щоб розпізнати свою жертву.5 А цю газету видавав Союз Українських Громадян у Франції від 1 травня 1926 р.6 Поміщену в газеті фотографію супроводжувала стаття, яка доказує, що Українські Вісті були так занепокоєні як і совєтська влада евентуальним зближенням Петлюри з Пілсудскім.7 Стаття була під титулом Договір Каїна і пригадувала, що 21 квітня 1920 р. Пілсудскі признав уряд Петлюри і незалежність України. Розуміється, на сторінках Вістей не можна було знайти заклик до вбивства. Але сам факт, що Шварцбард мав при собі примірник недавно виданої газети, яка виходила тільки в 1000 примірниках, наводить на думку, що убивця був у зв'язку зі Союзом. Та щоб запідозрювати Галіпа і його товаришів в активній участі в убивстві Петлюри цих даних недостатньо.
І от у червні 1927 р. міністерство Закордонних Справ одержує знову гнітючу ноту, яке звинувачує Союз Українських Громадян у Франції, представляючи його як "звичайний філіал ЧЕКА в Парижі очолений (...) Авсемом (консулом Совєтського Союзу в Парижі).8 Згідно з нотою, "Найбільше загальновідомими і найбільше небезпечними агітаторами" з-поміж членів цієї органіації є Борщак, Галіп і Дзіковський. Щодо Дзіковського, який був секретарем Союзу, нота каже:
"Достовірно, він був разом зі Шварцбардом співучасником у вбивстві Петлюри. Він йшов за Петлюрою і слідкував за ним".9 Нота заключає, що члени Союзу Українськім Громадян у Франції є "підозрілі у большевизмі і їх уважається як совєтських агентів і шпioнів в українській колонії Франції".10 Ця остання замітка не походить з міністерства Закордонних Справ і можна запідозрювати її неавтентичність. Але п'ять днів після її одержання (20 червня 1927 р.). Бюро Контролі чужинців (приналежне до мін. Закордонних Справ) висилає один її екземпляр до Бюра Служби Безпеки з таким коментарем: "Інформації подані тут у залученій ноті були уже одержані з різних джерел Головною контролею Адміністративної Поліції".11 Як бачимо, міністерство Закордонних Справ автентифікувало ці інформації і надало їм інше значення. Отже, в червні 1927 року, французькі урядові чинники запідозрювали Союз Українських Громадян у Франції у большевицькій пропаганді і в причетності до вбивства Петлюри. Тоді логічно судові чинники мусили би були провести допити між головними відповідальними за Союз, Галіпа, Борщака, Дзіковського, в рамках слідства процесу Шварцбарда і евентуальнo, їх обвинуватити. Досьє не було передане до судового слідства. Натомість, 9 вересня 1927 року п'ять членів управи Союзу були виселені за "комуністичну пропаганду". Це Борщак, Галіп, Дзіковський, Орленко, Фурза.12 Оскільки процес Шварцбарда був передбачений у жовтні, не можна стриматися від думки, що момент виселення не був вибраний випадково.
Ставлення Франції до справи Петлюри, як ми вже казали, можна вузько нав'язувати до франко-совєтських переговорів, які відбувались якраз в цей самий час в Парижі. Ці переговори були перервані в серпні 1926 р., коли творився уряд Пуанкаре і відновились в березні 1927 року. Але літом 1927 р. вони знову перериваються через один інцидент. Як член Центрального Комітету Комуністичної Партії Совєтського Союзу, Раковський, амбасадор СССР у Франції додав свій підпис під закликом керівників партії і зверненням до всіх пролетарів, щоб ці активно діяли в цілі перевороту всіх урядів їхніх країн. На вимогу французького уряду, совєтський уряд різко засудив ставлення свого амбасадора, запевняючи, що СССР засуджує будь яке втручання у внутрішні справи інших держав. Одначе французька преса розгорнула антикомуністичну і антисовєтську кампанію і вимагала відклик Раковського, якого, до речі, справді відкликано в кінці вересня 1927.13 Як бачимо, франко-совєтські зв'язки були в цю пору дуже делікатні і є зовсім правдоподібним, що Франція "позбулася" справи Петлюри, щоби їх не ускладнювати: зважаючи на підозріння, що важили на членів Союзу Українських Громадян у Франції, глибше дослідження могло б довести до амбасади СССР і до Раковського. До речі, нота з Бюра Контролі чужинців з датою 17 листопада 1927 р. робить порівняння: "З від'їздом Раковського, большевицьким організаціям столиці бракує грошей i директив"; Українські Вісті, колись тижневик, виходять тепер двічі на місяць, а "виселення з французької території активістів Борщака, Дзіковського і Орленка зродило замішання в Союзі Українських Громадян у Франції".14 Нарешті, лист амбасадора Франції у Москві, висланий до Бріяна 20 вересня 1928 р., ніби підтверджує, що французька влада використав справу Петлюри для поліпшення своїх зв'язків з Москвою. Що стосується польсько-совєтських взаємин амбасадор пише:
"СССР докоряє Польщі, що вона підтримує політику українського сепаратизму супроти Москви. Цих сепаратистів називають як "Петлюрівські банди", хоч Петлюра був убитий і хоч совєтська влада - пам'ятаймо собі - не знехтувала ніякими засобами, щоб забезпечити виправдання убивці".15
З цього натяку можна зробити висновок, що французька влада зі свого боку полегшила це звільнення різними прихованими способами, як, наприклад, видалення "незручних" елементів - тих же членів Союзу, які могли б показати справу Петлюри в іншому світлі. Отак Франція доказала Совєтам, що вона зовсім не цікавиться українським національним рухом, що могло тільки задовольнити Москву, зважаючи на побоювання Чубара в 1926 році і тим самим поліпшити франко-совєтські відносини.
[1] 3 липня 1926 р.
[2] Мourin M. Les relations franco-sovetiques Р. 160-162.
[3] Archives de la Police, Dossier DA454, Document 2.
[4] АМАЕ, Еuroре, 1918-1939. URSS, vol. 686, р. 223.
[5] Archives de la Police. "Маin соurante" du comissaire. Quartier 22, 17 осtobre 1924-8 novembrе 1926.
[6] Archives de la Police. Dossier DA454, Document 2.
[7] Українські вісті, 4.2, 17 травня 1926.
[8] АМАЕ, vol. 686. р. 200.
Себaстіян де Ґаске
|
