Розділи

Спогади сучасників [0]
Статті [9]
Монографії, збірки [2]
ЗМІ про Симона Петлюру [6]
Вшанування пам`яти [2]
Конференції, круглі столи [0]
Бібліографія [2]
Енциклопедії, довідники [1]

Життєпис

Головна » 2008 » Грудень » 4 » Чин і подвиг Симона Петлюри
Чин і подвиг Симона Петлюри
13:55

Кожна доба боротьби України за Незалежність народжувала своїх героїв і провідників. 1917–1920 роки висунули на арену українських жорстоких змагань у числі інших, як найталановитішого стратега і військовика, як найпереконанішого і найпослідовнішого патріота своєї Батьківщини, Симона Васильовича Петлюру, уродженця містечка Полтава, — із сім’ї з козацькими традиціями, де декілька поколінь у роду були православними священиками. Дід Симона був одним із засновників Іонівського монастиря, його племінник по сестрі — Патріарх автокефальної української Церкви, перший Патріарх УПЦ КП — Мстислав Скрипник.

Сім хижих куль. Сім стрілів зла
Зміряли в дух — влучали в тіло:
Бо за повіками тремтів
Співучий степ, пшеничний спів,
Полтава, прапори і Київ.
Є. Маланюк

Симон Петлюра народився 10 травня 1879 року. Навчався разом зі своїми братами Іваном та Федором у Полтавській духовній семінарії. Семінарія давала всебічну духовно-гуманітарну освіту. І тим більш вражає його талант військовика і полководця, що можна пояснити генетичними здібностями козацького родоводу по батькові. Уже в семінарії Петлюра відзначався умінням співпереживати, любити свою скривджену Україну, лідерськими рисами характеру. Там він робив перші кроки політичної діяльности. Був разом із братами членом таємного політичного гуртка «Братство Тарасівців», брав участь у конференції Революційної Української партії, в роботі Всеукраїнського Студентського з’їзду. У 1901 році його виключили з останнього (6-го) класу семінарії, що спричинилося запрошенням до семінарії без дозволу начальства композитора і громадського діяча Миколи Лисенка.

З 1902 року Петлюра розпочав журналістську діяльність. У львівському «Літературному віснику», що редагувався М. Грушевським, вийшла його перша публіцистична праця, присвячена стану народної освіти на Полтавщині. Рятуючись від арешту за революційну діяльність, Петлюра виїхав на Кубань, де спочатку давав приватні уроки в Катеринодарі, а потім працював асистентом-дослідником в експедиції члена-кореспондента Російської Академії наук Ф. А. Щербини, займався впорядкуванням архівів Кубанського козацтва. Організував у Катеринодарі осередок РУП — «Чорноморську вільну громаду». У своєму помешканні налагодив таємну друкарню. Був арештований у грудні 1903 року.

Повернувшись до Києва, Петлюра включається в конспіративну роботу РУП. Восени 1904 року змушений емігрувати до Львова, де працює співредактором часописів «Селянин», «Праця». А в 1905 році знову повертається до Києва, бере участь у другому з’їзді РУП. З розколом РУП і створенням УСДРП стає членом її Центрального комітету.

У січні 1906 року Петлюра виїжджає до Петербурга, де редагує місячник УСДРП «Вільна Україна». 1911 року переїжджає до Москви, де й одружується з Ольгою Більською. Працює у «Союзі земств і міст». А в 1912– 1914 роки редагує журнал «Українская жизнь».

На початку1916 р. Петлюра поступив на службу до «Всеросійського союзу земств», який у числі інших товариств, де домінували українці, мав завдання допомагати постачанню армії. Він уже тоді передбачав великі зміни в житті українців.

У квітні 1917 року Симон Петлюра виступив ініціатором та організатором у Мінську українського з’їзду Західного фронту. З’їзд створив Українську фронтову раду, а головою її обрано С. Петлюру. Як голова, він був делегований для участи в роботі Національного Конгресу, що скликався Центральною Радою і проходив у Києві 6–8 квітня 1917 року. Як відомо, ІІ Всеукраїнський з’їзд відбувся всупереч забороні військового міністра Росії О. Керенського. На цьому з’їзді Петлюра виступив з доповіддю про структуру і завдання УГВК, був обраний Генеральним секретарем військових справ, а вже 18 грудня 1917 року подав у відставку з цієї посади, бо не мав достатньої підтримки з боку голови Центральної Ради. Після цього виїхав на лівобережжя, де створив Український гайдамацький кіш Слобідської України з патріотично налаштованої української молоді. Цим буремним 1917 роком і починається його злет і тяжка дорога, сповнена боротьби та випробувань у борні за незалежність України.

Крім людського суду існує і суд вищий, Божий, який повертає імена великих українців із забуття.

Сам Петлюра передбачав це незадовго до своєї смерти:

«Для мене вже почався Суд історії… Мене і мою діяльність пізніш краще і вірніше зрозуміють, ніж сучасники». І ось під час Помаранчевої революції, коли, здавалося, знищений укотре український народ знову встав із колін, звучала пісня:

          Там дивляться з дальніх небес
          Забуті поети й герої,
          Всі ті, хто віддав все життя
          За майбутнє твоє.

І хай ще довга дорога до повної Незалежности України, ще не названі ім’ям Петлюри вулиці в Києві та Полтаві, не всі святкують дату його народження, і ще не кожен знає та згадує ім’я Симона Петлюри, щоб не розсердити сильного сусіда та «старшого» брата, ходу Історії не спинити. Ім’я великого патріота, що віддав своє життя і талант на вівтар боротьби за свободу України, неминуче повернеться і звучатиме в її школах, церквах. І розкажуть дітям: «Молися сину! За Вкраїну його замучили колись!»

Вікторія ОСТРІЩЕНКО
 
 
Категорія: Статті | Переглядів: 1171 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика