Розділи

1902 - 1914 [35]1915 - 1921 [0]
1922 - 1926 [0]

Твори

Головна » Статті » Статті » 1902 - 1914

З ЖИТТЯ АВСТРІЙСЬКОЇ УКРАЇНИ. Українські посли в віденському парляменті (закiнчення)

Покищо фактична участь українських послів в загальній діяльності парламенту виявилась у тому, що вони внесли 2 офіційні заяви, висловили 10 промов, зробили 15 внесень, 15 „допомогових" внесень і 85 інтерпеляцій.

З двох „заяв" клюбу особливе значення має перша: „Правно-державне застереження українсько-руських послів парламентарних". В цьому застереженні посли заявляють, що вони: 1) признають національну єдність українського народу без огляду на державні границі, 2) стремління українського народу до повної національної незалежности без огляду на інтереси держав, які тепер панують над українським народом; одним із етапів для осягнення цієї мети українські посли вважають національно-територіяльну автономію українського народу в Австрії.

З-поміж внесень звертають на себе увагу: 1) внесення послів д-ра Дністрянського, д-ра Колесси і ін. в справі утворення самостійного українського університету у Львові; 2) д-ра Олесниць-кого в справі ревізії ґрунтового кадастру в Галичині; 3) д-ра Е. Левицького в справі реформи цілої податкової системи. Цілий ряд інтерпеляцій охоплюють собою надужиття місцевої адміністрації в справах виборчих, насильств над місцевим населенням і т. ін.

В дебатах українські посли приймали, рівняючи, малу участь, але виступи деяких послів варті того, щоб їх занотувати. Таким виступом треба перш усього вважати промову д-ра Олесницького, виголошену ним з приводу „тронової промови"; вона була власне гострою по суті, хоч і спокійною по формі, критикою цілої політики австрійського уряду до українського народу. Виступ д-ра Олесницького придбав йому зразу ж славу першорядного парляментського оратора і досвідченого юриста. Минаючи промови д-ра К. Левицького і д-ра Трильовського, виголошені ними при дебатах „над бюджетовою провізорією", в яких (промовах) вони гостро критикували панування польської шляхти в Галичині, певну сенсацію зробила промова В. Будзиновського в справі переслідування міністром фінансів Коритовським чиновників за політичні переконання. Будзиновський вміло скористав з цієї справи і зв'язав її з цілою системою польського панування в Галичині. Головним ляйтмотивом цієї промови було вияснити неможливі обставини, в яких доводиться жити при польському пануванні українському народові, і подати певну аналогію тому методові боротьби проти цього панування, який пропаґував впродовж довгих років в своїх брошурах Будзиновський і який, на його погляд, являється цілком природнім і логічним для галицьких обставин, себто — апологію терору. Промова Будзиновського, головно тими ілюстраціями, які він наводив до загальної картини „польсько-шляхетської" господарки в краї, зробила досить велике враження на парлямент, а в пресі польській викликала новий похід проти українців і обвинувачення їх в новій гайдамаччині.

Окремо стоїть діяльність українських соціял-демократичних послів в парляменті. Як згадано було вже, діяльність ця стояла в гармонії з діяльністю спільного соц.-демократичного клюбу, в якому українські соціял-демократи мали свою національну групу. Обидва депутати внесли три наглі внесення, одно допомогове, дванадцять інтерпеляцій і в десятьох випадках особисто інтерпелювали представників центрального правительства.

З-поміж внесень варто зазначити внесення в справі заложення українського університету, яке вони внесли разом з польськими соціял-демократами раніш, ніж внесли його члени українського клюбу. Інше внесення, що викликало цілу бурю в парляменті, вчинене було с.-д. депутатом Вітиком з приводу ославлених галицьких виборів. Виводячи на чисту воду поводження під час виборів галицької шляхти, Вітик паралельно зачепив союз останньої в парляменті з антисемітським клюбом і своїм виступом придбав собі досить гарну славу.

Такою в загальних рисах е діяльність українських послів в парляменті Австрії. Як бачимо, вона має добрі наміри і одзначається тенденцією певної продуктивности та працьовитости. Посли з австрійської України справді, в міру своїх переконань та світогляду, хотять виконати ті обов'язки, які лежать на них, як на заступниках свого безправного з багатьох боків народу. Ми зазначили ті неґативні факти, які мали місце в діяльності українського представництва в парляменті. З другого боку ми не можемо не згадати про одну з позитивних рис, яка кидається на очі, і може в певній мірі свідчити про поважне відношення членів представництва до своїх обов'язків, як послів народніх. Ця риса — постійне прислухання до голосу народу, піддержування живих зв'язків з своїми виборцями, а через них і з цілими масами української людности. Виявляючись у формі внесення різних інтерпеляцій, заяв, прохань, частих поїздок послів в свої виборчі округи, в улаштовуванні посольських віч і т. і., вона свідчить про високий рівень порядности і поважности українського представництва в парляменті і до певної міри може бути за ґарантію неможливости з його боку різних „скоків" та „кроків", невідповідних інтересам виборців.

На практиці мусимо зауважити ще одну рису, яка кидається на очі при перегляді парляментської діяльности українських послів. Це — тенденція використати парлямент, як аґітаційну трибуну для національної ідеї, а свої поїздки в виборчі округи — в цілях організації народніх сил для боротьби за національні права. І те і друге є живими і актуальними питаннями для українського життя в Австрії. Йдучи назустріч цим потребам, українські парляментські посли виявляють, що вони розуміють ці завдання і по змозі реалізують їх.

 

 

 * „Україна" т. IV. жовтень 1907 р.  ст.  1-16.

 

 

Категорія: 1902 - 1914 | Автор:
Переглядів: 276 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика