З ЖИТТЯ АВСТРІЙСЬКОЇ УКРАЇНИ. Українські посли в віденському парляменті (закiнчення)
Покищо фактична участь українських послів в загальній
діяльності парламенту виявилась у тому, що вони внесли 2 офіційні заяви,
висловили 10 промов, зробили 15 внесень, 15 „допомогових" внесень і 85
інтерпеляцій.
З двох „заяв" клюбу особливе значення має перша:
„Правно-державне застереження українсько-руських послів парламентарних". В
цьому застереженні посли заявляють, що вони: 1) признають національну єдність
українського народу без огляду на державні границі, 2) стремління українського
народу до повної національної незалежности без огляду на інтереси держав, які
тепер панують над українським народом; одним із етапів дляосягнення цієї мети українські посли вважають національно-територіяльну
автономію українського народу в Австрії.
З-поміж внесень звертають на себе увагу: 1) внесення
послів д-ра Дністрянського, д-ра Колесси і ін. в справі утворення самостійного
українського університету у Львові; 2) д-ра Олесниць-кого в справі ревізії
ґрунтового кадастру в Галичині; 3) д-ра Е. Левицького в справі реформи цілої
податкової системи. Цілий ряд інтерпеляцій охоплюють собою надужиття місцевої
адміністрації в справах виборчих, насильств над місцевим населенням і т. ін.
В дебатах українські посли приймали, рівняючи, малу
участь, але виступи деяких послів варті того, щоб їх занотувати. Таким виступом
треба перш усього вважати промову д-ра Олесницького, виголошену ним з приводу
„тронової промови"; вона була власне гострою по суті, хоч і спокійною по
формі, критикою цілої політики австрійського уряду до українського народу.
Виступ д-ра Олесницького придбав йому зразу ж славу першорядного парляментського
оратора і досвідченого юриста. Минаючи промови д-ра К. Левицького і д-ра
Трильовського, виголошені ними при дебатах „над бюджетовою провізорією", в
яких (промовах) вони гостро критикували панування польської шляхти в Галичині,
певну сенсацію зробила промова В. Будзиновського в справі переслідування
міністром фінансів Коритовським чиновників за політичні переконання.
Будзиновський вміло скористав з цієї справи і зв'язав її з цілою системою
польського панування в Галичині. Головним ляйтмотивом цієї промови було
вияснити неможливі обставини, в яких доводиться жити при польському пануванні
українському народові, і подати певну аналогію тому методові боротьби проти
цього панування, який пропаґував впродовж довгих років в своїх брошурах
Будзиновський і який, на його погляд, являється цілком природнім і логічним для
галицьких обставин, себто — апологію терору. Промова Будзиновського, головно
тими ілюстраціями, які він наводив до загальної картини
„польсько-шляхетської" господарки в краї, зробила досить велике враження
на парлямент, а в пресі польській викликала новий похід проти українців і
обвинувачення їх в новій гайдамаччині.
Окремо стоїть діяльність українських
соціял-демократичних послів в парляменті. Як згадано було вже, діяльність ця
стояла в гармонії з діяльністю спільного соц.-демократичного клюбу, в якому
українські соціял-демократи мали свою національну групу. Обидва депутати внесли
три наглі внесення, одно допомогове, дванадцять інтерпеляцій і в десятьох
випадках особисто інтерпелювали представників центрального правительства.
З-поміж внесень варто зазначити внесення в справі заложення
українського університету, яке вони внесли разом з польськими
соціял-демократами раніш, ніж внесли його члени українського клюбу. Інше
внесення, що викликало цілу бурю в парляменті, вчинене було с.-д. депутатом
Вітиком з приводу ославлених галицьких виборів. Виводячи на чисту воду
поводження під час виборів галицької шляхти, Вітик паралельно зачепив союз
останньої в парляменті з антисемітським клюбом і своїм виступом придбав собі
досить гарну славу.
Такою в загальних рисах е діяльність українських
послів в парляменті Австрії. Як бачимо, вона має добрі наміри і одзначається
тенденцією певної продуктивности та працьовитости. Посли з австрійської України
справді, в міру своїх переконань та світогляду, хотять виконати ті обов'язки,
які лежать на них, як на заступниках свого безправного з багатьох боків народу.
Ми зазначили ті неґативні факти, які мали місце в діяльності українського
представництва в парляменті. З другого боку ми не можемо не згадати про одну з
позитивних рис, яка кидається на очі, і може в певній мірі свідчити про поважне
відношення членів представництва до своїх обов'язків, як послів народніх. Ця
риса — постійне прислухання до голосу народу, піддержування живих зв'язків з
своїми виборцями, а через них і з цілими масами української людности.
Виявляючись у формі внесення різних інтерпеляцій, заяв, прохань, частих поїздок
послів в свої виборчі округи, в улаштовуванні посольських віч і т. і., вона
свідчить про високий рівень порядности і поважности українського представництва
в парляменті і до певної міри може бути за ґарантію неможливости з його боку
різних „скоків" та „кроків", невідповідних інтересам виборців.
На практиці мусимо зауважити ще одну рису, яка кидається
на очі при перегляді парляментської діяльности українських послів. Це — тенденція
використати парлямент, як аґітаційну трибуну для
національної ідеї, а свої поїздки в виборчі округи — в цілях організації
народніх сил для боротьби за національні права. І те і друге є живими і
актуальними питаннями для українського життя в Австрії. Йдучи назустріч цим
потребам, українські парляментські посли виявляють, що вони розуміють ці
завдання і по змозі реалізують їх.