Розділи

1902 - 1914 [35]1915 - 1921 [0]
1922 - 1926 [0]

Твори

Головна » Статті » Статті » 1902 - 1914

ВЧІТЬСЯ У ШЕВЧЕНКА

(З приводу 47 роковин смерти поета)

В Бреславі на з'їзді Німецької (Германської) Соціял-Демократичної Партії робітники завзято протестували проти тенденції соціялістичних белетристів кормити їх, робітників, малюванням утоми, нужди, пригноблення і т. д. Робітники заявили, що вони більше люблять старого Шіллера. Інтелігент-поет, навіть і той, що хоче стати на стороні пролетарія і йти поруч з ним у боротьбі, якось збивається з шляху і, замість ступати в одну ногу з невтомним борцем, плентається десь позаду, а замість веселої войовничої пісні йому вириваються з уст хлипання і страшенна нудота; коли ж часом такий поет і намацає дужі, поривчасті акорди своєї ліри,— сили тієї ненадовго стане йому, і за смілими закликами поллється тиха уміркована річ про «болі душі», про «втому життя», про сум і нужду, про потребу й поезію спочинку. Не диво, що німецький пролетаріят протестує проти такої інтелігентської поезії, проти закликів: «Назад у тиху пристань, де спочивають натомлені руки, наболілі душі». Ніякого спочинку у пролетарія! І вічно вперед! Туди, де усміхається робітникові нове щастя,— щастя вільної, постійної і радісної праці, звідки чуються звуки гармонійного бурхливого руху, вічно невгомонної і революційної думки! Хай затямлять це і наші українські поети і не присипляють народні маси проповіддю байдужости, хай не кличуть їх туди, в оті затишні пристані, звідкіль вони випадково визирнули на широкі простори народніх змагань, та зараз же і всп'ять повернули, коли побачили, якої сили і волі постійної треба, щоб залишитись там назавше. Треба справді бути інтелігентом психікою, вдачею, цілою природою своєю, щоб тішити себе марними надіями і кликати:

Дужі! волю прекрасну віддайте.

Ситі! землю Господню верніть.

Хижі! чулими, добрими станьте

І століттів гріхи іскупіть!

Наче справді це можливо? Наче д. Олесь не знає, що всі подібні заклики і апеляції «до серця» хижих, дужих і ситих кінчались нічим? Наче український поет, вірші якого так купує українська інтелігенція і не знає український пролетаріят, не може пригадати з історії, що всі такі сердечні заклики виявляли лише слабосилість і власне духовне банкрутство тих, що звертались з подібними закликами?! Це все одно, як звернутись до моря, щоб воно оддало назад і живим потопаючого, або до вовка, щоб оддав ягня не зарізаним!.. І це не тільки в Олеся. Візьміть інших сьогочасних письменників українських, навіть тих, кого звичайно кличуть «молодими талановитими», або «по-дающими надії», розгорніть твори Винниченка, Пахарев-ського, Філянського, у всіх у них, за виїмком, може, Капель-городського, ви з перших же рядків почуєте жалі на болі, на втому; замість поезії стріл із криці, войовничої, живої, бадьоро'Г— інтелігентські стогнання, поезію втоми, поезію нудьги, розпачу і песимізму. І цей песимізм навіть чується і тоді, коли поет-інтелігент хоче співати гімн «живому життю». Гімни ці «не виходять» у Пахаревського. Суть цього життя-боротьби не може зрозуміти навіть і Винниченко. І той, хто оцінює факти літератури, твори естетичні з погляду громадянина, хто шукає в них пожиточного, здорового і цілющого бальзаму од ран життя, хто хоче запастись од цих творів новими надіями, новою вірою-силою,— або одкине ці твори, та довго блукатиме серед хворих або одноманітних і неяскравих, як небо восени, виявів інтелігентської творчости, поки знайде якесь здорове зерно, з котрого незабаром виросте рослина з буйним-пишним колосом справді живого і вічно невтомного життя. І мимоволі якось в такі хвилини перед очима вирисовуєть-ся похмура, але й лагідна постать — геніяльного мужика-поета, а в пам'яті воскресають величні твори Шевченкової поетичної фантазії, наскрізь пройняті духом протесту, духом борні, ідеєю радісного страждання за щастя всіх поневолених страдальців землі., Коли читаєш Шевченка, серце обливається кров'ю і стискається од болю за горе людське,— але разом з тим чується, як в те серце наливається горюча маса активного бажання знищити те горе, вирвати з ґрунту і з корінням ті терна, які ранять нам душі і не дають можливости втішатися щастям життя. Коли читаєш Шевченка, почуваєш бадьорість, прилив якогось романтизму, як після читання Шіллера, почуваєш, як виростають крила, а думка стає сміливішою, і в мозкові плодяться «дерзкі» наміри! До життя — тисячу разів падать і знову підніматися! — кличе Шевченко. «Сонце йде і за собою день веде!» — каже він в одному із своїх віршів і цілою своєю творчістю поетичною наближує ранок «народнього дня». Він певен, що день цей настане і тільки тоді «спочинуть невольничі руки», а правда оживе.

Надхне, накличе, нажене

Не ветхеє, не древле слово

Розтленнеє, а слово нове

Меж людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе...

Поки ж настане цей ранок, всіма силами своєї геніяльної душі і великого свого страдальчеського серця він звертається до долі, аби вона призначила

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать...

Тарас Шевченко був ворогом байдужости, розпачу, нудного стогнання і нервового хлипання, т. є. -[себто] ворогом всього того, що тепер виспівують і апотеозують сучасні «тарасики» — поети розбитих ілюзій, хвилевих нервових настроїв і тих вогнів, що лише раз піднялися полум'ям, та й погасли в ту ж мить. Яка користь нам од попелу їхньої поезії? Порівняйте поезію їхню з поезією «геніяльного гореми-ки», і вивід з цього порівняння проситься сам собою: у «геніяльного мужика» — незломна енергія, бурхливий протест проти застарілих форм життя, боротьба за волю думки, життя; у сучасних нервових поетів-«нитиків» — зневір'я, підупад. Вивід з порівняння: у першого звуки живого життя, у других похоронні дзвони з симфонії смерти; там — весна, вічноюна і в квітках, а з другого боку — засохле листя плаксивої осени! Хай прочитає «Кобзаря» Шевченкового перший-лшший робітник український, хай візьме потім у руки який-небудь твір Винниченка, ну, приміром, хоч «Дисгармонію» або «Великого Молоха», де для змалювання революціонерів у автора тільки знайшлись одні фарби, що чорні та сірі, і мало яскравих та світло-радісних; дайте, кажу, йому книжки в руки, і ви почуєте од нього те, що почули німецькі соціялістичні письменники од німецьких робітників: нудно од нових творів. Краще «Кобзаря» читати... І так буде через те, що робітник — не прихильник па- сивного настрою, не любить він гнути шиї своєї, а думка його колективна звичайно не знає втоми: вічно ширяє в царстві широких просторів вільної праці. Робітник шукає і в штуці, все одно, чи буде це пластика, малярство, музика, чи красне письменство, чи театр,— руху, світлих фарб, смілих ліній, невпинної дії, романтизму. Все це він знайде в поезії Шевченка і даремне шукатиме у сучасних українських хлипунів-тарасиків. От через що Шевченко дорогий, любий серцю українського робітника, от через що і українські письменники новітні, коли хотять, щоб твори їхні приносили певну користь (естетичну) для громадянства взагалі і для передового класу його пролетаріяту, зокрема і особливо, повинні частіше заглядати до «Кобзаря» і не забувати того, що сказав Кавтський про Шіллера: «В той час, коли творив Шіллер, з жагою шукали боротьби і бистрого розвитку дії, а не пасивного настрою. Ні один поетичний геній не йшов у такій мірі назустріч цій потребі, як Шіллер. От в цьому-то й джерело могутнього впливу й популяр-ности поета»... Минуло вже сто років, як помер Шіллер, а він усе ще залишається для пролетаріяту «вічно юним» навіть тоді, коли він -[пролетаріят] здійснить свої соціяльно-політичні ідеали, а не' тільки до цього моменту, як думають філістери, бо життя — постійний рух наперед, динамічний, невпинний і бурхливий. І цього не повинні забувати українські письменники. Повинні вони йти назустріч потребі громадського розвитку, а не кликати в затишні кутки міщанських пристаней. В противному разі їх творчість буде «тепличною», непотрібною ні до чого, хіба тільки для того, щоб скрашати собою в «красивих» палітурках столики, шафи українських знервованих інтелігентів та завдавати зайвого труду записним бібліографам, примушеним з професіонального обов'язку заносити такі твори в реєстри «новинок» української літератури.

Категорія: 1902 - 1914 | Автор:
Переглядів: 571 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика