Розділи новин

Старі публікації [0]
1991 - 2000 [1]
2001 [0]
2002 [1]
2003 [1]
2004 [0]
2005 [2]
2006 [6]
2007 [1]
2008 [5]
2009 [18]
2010 [5]
2011 [2]
2012 [0]
2013 [0]
2014 [0]
2015 [3]
Бльоґ [3]
Головна » 2011 » Липень » 12 » Сторінка, присвячена Симонові Петлюрі на проєкті "Українська революція"
Сторінка, присвячена Симонові Петлюрі на проєкті "Українська революція"
02:17
Симон Петлюра – майбутній отаман військ Української Народної Республіки, голова Директорії УНР у спогадах Всеволода Петріва постає неординарною і вольовою, але водночас суперечливою і таємничою особистістю. Це «невисока худощава людина з блідим стомленим обличчям у сірім вояцькім плащі без нараменників та сірій «солдатській» папасі». Ставлення автора до Петлюри, вправного військового, що викликав шану у своїх козаків, більш позитивне, ніж нейтральне, проте відчувається певне сум’яття, яке викликають у Петріва вчинки цього політика.
 
Перша зустріч Петріва з Петлюрою відбулася у Києві під час Арсенальського повстання як з отаманом «Коша Слобідської України». Цей кіш вирізнявся з-поміж инших військових частин, що базувалися у Києві.
 
«Дивне вражіння справило на мене перше побачення з представником цього Коша, начальником стежі, підстаршиною Червоних Гайдамаків, - пише Петрів. - Засмальцьовані, втративши природний червоний колір, шкіряні штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свіжим шрамом від кулі, та нерухоме самовпевнено залізне обличчя маняка, – анормальної людини, нібито справді воскреслий гайдамака прастарих часів… Питаю його: «Де ваш Кіш?». Лаконічна відповідь: «Не далеко». «Багато маєте людей?». «А вистачить». Кажу: «Чоловіче, перед ким скриваєте, ми ж свої та мусимо спільно працювати». А він у відповідь: «А ви не питайте, дарма, пане полковнику! я мав наказ відвезти доручення – відвіз, а іншого наказу не маю, тому нічого не казатиму. Знаю, куди маю вертати і як відпочинуть коні, чи Ви дасте свіжих чи ні – вертатиму. Коли хочете, напишіть листа батькові кошовому, я передам, а розповідати нікому нічого не можу, така звичка у нас, Слобідських Гайдамаків». Гордієнківці, які розмовляли з рештою гайдамацької кінної стежі, переказували, що також про ніщо, що торкається коша, не кажуть. І на вигляд решта червоних гайдамаків мали вигляд, подібний до цього підстаршини».
 
Але водночас Петрів позитивно відгукується про добру війскову організованість Червоних Гайдамаків, їх прегарну розвідку, штаб, який «вільний від зайвих людей». До слова, саме гайдамаки Петлюри зіграли ключову роль під час захоплення Арсеналу, який був основною твердинею тих, хто постав проти Центральної Ради. Але разом з тим саме Петлюра став на перешкоді фізичній розправі козаків з повсталими робітниками.
 
Розуміючи дезорганізованість штабу Центральної Ради, Петрів не виключав можливості самочинного підпорядкування Петлюрі. Проте останній відмовився від такої пропозиції: «Він дав дуже невиразну відповідь: мовляв і так він забагато взяв на себе відповідальності, тому не може вмішуватися в розпорядження влади, хоч і бачить її помилки. Виходило, що поміж ним і тодішньою владою були якісь особисті непорозуміння. Приобіцяв тільки держати з нами зв'язок. Я виїхав тоді з нічим і хоч виніс добре вражіння від Слобожанців, та невиразна відповідь кошового трохи бентежила мене, але важко було зрозуміти її справжні підстави».
 
Із суперечливістю дій Петлюри Петріву довелося зіткнутися ще раз. Після відходу українських частин з Києва під натиском військ Муравйова Петрів мав намір приєднатися зі своїм полком до коша Петлюри, але отаман «знов ухилився від ясної відповіді, вона мені була лишень цінна досвідом, як уміло Петлюра маневрував поміж селом, своїми гайдамаками і деякими відділами допомогового значення, що до них приєднались, наприклад, якимсь «питательним пунктом» явно «общерусского напрямку». Я був наочним свідком, як сільрада Шпитьків була переконана в необхідності допомогти свойому війську та як вона з повним почуттям свого обов'язку видавала харчі та пашу з великого панського маєтку, який був реквізований, але не розграбований селом; як голова сільради робив начальницьким тоном уваги старшині Коша, а кошовий лише підтакував, підтверджуючи необхідність зберегти народне майно, а за якої чверть години ця лагідна нібито людина різко і непривітно наказувала начальникові "питательного пункта"...»
 
Після того, як Центральна Рада уклала договір з кайзерівською Німеччиною, Петлюра зрікся командування. Саме у його частинах панували найбільш рішучі настрої проти тогочасної політики українського уряду.
 
Вікторія Скуба за матеріялами Всеволода Петріва
 
 
 
 
 
Симон Петлюра розмовляє зі Всеволодом Петрівим (кадри з фільму)
 
 
 
Симон Петлюра серед гайдамаків «Коша Слобідської України» (кадр із фільму)
 
 
 
 
Штурм Арсеналу (кадри з фільму)
 
 
 
 
 
Петлюра захищає полонених більшовиків (кадри з фільму)
 
 
 
Категорія: 2011 | Переглядів: 349 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика