Твори

Картку одержав, приїхати не маю змоги. Та й не знаю пощо. Сучасні події викопали трагічне провалля в самій свідомості народу, розірваного історичною долею між різними державами. Напрям політичної акції і тут і там був різний, часто проти­лежний. Коли в Галичині з огляду на вищий рівень політичного розвитку і національна свідомість була значно вища як та, яку мають російські українці, то це ще не означало, щоб політика галицьких українців була навіть в переломовий час обов'язковою і для політики українців російських. Ті гасла, ті кличі, з якими виступили галицькі українці під цю добу, не могли стати попу­лярними в російській Україні. Не тільки через те, що реально вони неможливі до переведення, але й через те, що розуміння національних ідеалів в рос. Україні полягає в іншій площині, які, само собою зрозуміло, вимагають і інших методів запрова­дження. Не треба згадувати тут, які це площини. Імена Драгоманова і спадкоємців його програми Вам вияснять, що позиція „Діла" і інш. відповідальних кругів не могла бути прийнятою на Україні. Практично це завело українську справу в даний мо­мент в куток і створило надзвичайно тяжке становище російсь­ким українцям в Росії. Вони відкинули австрійську орієнтацію і все, що зв'язане з нею, як в ідеології так і в політиці. Коли ж їм накинули цю орієнтацію, як вказівку поводження, як метод акції, вони мусіли протестувати проти цього. Очевидно, що все, що діється нині галицькими еміґрантами в напрямку австро-германської орієнтації, з погляду російських українців є по­милкою, трагічним непорозумінням ситуації і тих перспектив, які відкриваються в зв'язку з побідою потрійної комбінації дер­жав. Зокрема виступ Є. Левицького в „Берлінер Таґеблят" є свідоцтвом власне такого нещасливого орієнтування в справі, яке, до речі сказати, викликало велике незадоволення в рос. Укр. Як не тяжко жити нам серед відомих Вам обставин, але попасти в лабети Германії — дякую красно. Практично стаття Ле-вицького була тим імпульсом, який ще більше згіршив наше ста­новище. Не буду судити його, як не буду судити і цілий дотепе­рішній напрям галицьких українців, бо, очевидно, історична доля цілого нашого народу пояснить походження блудів і збочень, авантур і дипломатичних комбінацій, створених відповідальни­ми кругами народу. Можу лише поінформувати: кожний крок, слово і акція, направлені до того, щоб створити обставини на ро­сійській Україні, ворожі для цілости російської держави, для знесилення її під цю добу, строго осуджуються на Україні, бо вважаються шкідливими і для інтересів України. Не кажу про те, що практично таке „знесилення" не може мати навіть місця. Сила Росії матеріяльна, військова і інша має такі великі ресурси, такі невичерпані джерела, що чужинцеві годі собі й уявити. Отже всі ті рахунки, які брались на увагу, були необачні і тра­гічно помилкові. В даному разі хочу лише сконстатувати, з по­гляду рос. українців, — банкрутство галицької політики і ту шкоду, яку вона заподіяла в своїх наслідках і нам. З часів війни закрито „Раду", інших часописів замість неї не дозволено; за­арештовано проф. М. Грушевського, під закидом зради на ко­ристь Австрії (надіємось, що це непорозуміння виясниться); зібрання, організовані для інформації про Галичину, не дозво­лені; дякуючи військовій цензурі, звістки про Галичину не ма­ють повноти. Звичайно, це зле. Може, очевидно, бути гірше, бо консервативні напрямки російські стремлять до того, аби русіфікувати Галичину, винищити там все українське, все, що ство­рено тяжкими трудами і здобуто на протязі віку. Але це ледве чи пощастить, бо ясно, що сучасний стан не вічний і, при пер­ших же обставинах нормального стану поступові кола російсь­кого суспільства будуть права українців в Галичині боронити. Підготовча праця в цім напрямку провадиться і коли Ви маєте можливість в Стокгольмі дістати різні газети, Ви знайдете в них чимало вказівок на ту позицію, яку займають в цій справі по­ступові круги. Тяжкий неповторний час і боліємо ми, як і Ви за долю нашого народу непідготовленого до великих подій. Отся непідготовленість, і є, як Ви згодитесь, тим моментом, якого не взято на увагу відповідальними політиками Галичини, не ка­жучи вже про невірне, з історичного боку, розуміння ідеалів на­роду. 4 мільйони, хоч би й свідомого народу, не можуть накидувати свою волю, своє розуміння подій, інтересів національних, більш чисельно широким масам. Не знати, чим кінчиться війна; очевидно, що і Австрію і Германію буде пошарпано: така певність тут. Знову готується колосальна армія, можливі безко­нечні поповнення її при великих ресурсах Росії. Війна попу­лярна в масах народу і глибоку помилку виявили ті, між інш. „Діло", хто покладав надію на внутрішні непокої та розколи російські. Увесь час напружений інтерес до війни; народ сві­домий того, за що йде умирати і сподівається по війні конститу­ційних реформ і політичних полегшень. Вони дадуть можливість і українцям, перетерпівши лихо, повести працю на користь на­роду. Очевидно, Галичина і частина Буковини буде прилучена до Росії і українцям, уже спільними силами прийдеться в нових умовинах працювати над добром народу.

Я не знаю, чи дійде мій лист. Коли б пощастило йому дійти — прохаю далі особисто мені не писати, бо зараз незручні часи — моє ж становище тут яко представника України занадто виз­начне під всяким оглядом. Одночасно, найпізніше завтра на вказану адресу будуть послані ч. ч. журнала за часів війни. Ба­жаю Вам сил, так потрібних, перенести сучасні події і дальші, і пережити все, що посилає доля. В цих переживаннях багато болючого, багато терпкого і знесилюючого, — але я вірю і пе­вен, що великий удар, нанесений Галичині не знищує до щенту українського питання; воно знову оживає і навіть в Росії, де досі з ним не рахувались, не сходить з порядку денного. Про нас пишуть, говорять і в процесі цього воно зростає, затягає в круг інтересів своїх нових людей, групи громадянства, взагалі на­буває широкого розголосу, як коли в інший час. З нашого по­гляду це великий плюс, хоч може з погляду „високої політики" це перша стадія в розвитку політичної ідеї, коли вона з неве­ликих кругів переходить вже на форум ширшої уваги. Звичай­но, реальних безпосередніх здобутків од того не маємо, але було б дивно, при нашому стані, якби було інакше. Потрібна широка інформація за кордоном, а надто в Англії і невтральних державах про Україну. Коли в цій справі щось можуть зробити — добре було б. Всього кращого. Ще раз бажаю Вам сил перенести удари болючої долі.

18. ХП. ст. ст. 1914.

Лист надрукований був за копією, що зберігалася в А. І. Жука. За даними А. Жука, в грудні 1914 р. Д-р О. Назарук перебував у Стокгольмі, як представник Союзу Визволення України і мав доручення встановити контакт iз Петлюрою і з'ясувати його становище до подій. — Ред.