Ежемесячный журнал
„Украинская Жизнь"
Москва Б. Дмитравка, д. 14, кв. 1.
Телефон № 308-79
ЗО. X. 1913.
Я не встиг одіслати написаного листа Вам, як одержав од Вас грізного листа з вимогами різних пояснень, з докорами, тощо. Ця „література" не дуже мені „сі подобає", а надто, коли одержуєш її з рук людей, що мусіли б не чіплятись до дрібниць і брати на увагу комплекс тих обставин, які мають місце в житті кожної редакції. Сподіваюсь, товаришу, що Ви признаєте мені рацію, коли буду думати, що редакція журнала не є передаточна інстанція між авторами і друкарнею. Може десь такі редакції і є, але я в подібній жадної охоти не маю сидіти. Мусите ж Ви, зрештою, признати, що Ваша стаття про Лесю написана нецензурно: Ви оздобили її цитатами, які в контексті статті і в ході думок Ваших дають матеріял до позову по 129 ст.. Не маю жодного бажання підводити людей до тюремної брами, як не маю жодної охоти, щоб пильніше ставилась до нас цензура. Є таке правило в сучасній російській дійсності: раз покарає штрафом цензура, — шлях уторований тоді, будуть нищити без пуття, де слід і де не треба. А ми, товаришу, грошей не маємо зайвих для збагачення уряду. Це Ви мусите знати і з якихось скорочень незначних не робити „історій". Я ніколи не посягаю ні на думку, ні стиль співробітників і своїх прав, як редактора, вживаю лише в разі крайньої потреби, зважаючи й на ті обставини, в яких Ви собі не даєте труду розглянутись, яких Ви, може, не знаєте, або не хочете знати. Ну, а потім питання про місце статті. Воно трохи дивно звучить в Ваших устах. Це ще більша дрібниця, але відповідь на неї — техніка друкування книжки: Ви пізніш прислали свої скрипти, а ми на машину пускаємо наклад рахуючись з технічними умовинами. Про це все писати „ск-у-чно" і я не хотів би більше ніколи повертатись до подібного листування, тим більше, що зараз я в досить неможливих умовинах і стані себе почуваю. В зв'язку з виданням „Укр. Ж." в 1914 р. в Москві, тут скоїлись репріманди фінансово-персонального характеру, які задержують випуск 10-ої книжки, а також друкування оголошень на передплату на 1914 р. Моїх ближчих товаришів по редакції зараз в Москві немає, я ж особисто не маю права і охоти брати на себе моральну відповідальність і громадську за якісь рішучі кроки в тому чи іншому напрямку. Бажаю більше з дрібниць не нервуватись і „зимної крови".
Стискаю Вашу руку і прохаю вибачення, якщо щось сказав не до вподоби. Мені бо справді якось зараз „не по собі" і хотілось би усунутися рішуче од редаґування журнала; особисто на цьому „кріслі" я дуже багато трачу: для себе нічого не можу придбати, бо навіть і ті короткі хвилини, що зостаються у мене поза службовою працею та редакційною роботою, забирає у мене всяка метушня, писанина, як, приміром „не в суд и осуждение" хай буде сказано, — оця, що її зладив на Ваші руки.
Я не можу нічого ні читати, ні писати, ні думати навіть.
Хай його мама мордує!
Ваш С. Петлюра
| 
