Картку
одержав, приїхати не маю змоги. Та й не знаю пощо. Сучасні події викопали
трагічне провалля в самій свідомості народу, розірваного історичною долею між
різними державами. Напрям політичної акції і тут і там був різний, часто протилежний.
Коли в Галичині з огляду на вищий рівень політичного розвитку і національна
свідомість була значно вища як та, яку мають російські українці, то це ще не
означало, щоб політика галицьких українців була навіть в переломовий час
обов'язковою і для політики українців російських. Ті гасла, ті кличі, з якими
виступили галицькі українці під цю добу, не могли стати популярними в
російській Україні. Не тільки через те, що реально вони неможливі до
переведення, але й через те, що розуміння національних ідеалів в рос. Україні
полягає в іншій площині, які, само собою зрозуміло, вимагають і інших методів
запровадження.
Я не встиг одіслати написаного листа Вам, як одержав од Вас грізного листа з вимогами різних пояснень, з докорами, тощо. Ця „література" не дуже мені „сі подобає", а надто, коли одержуєш її з рук людей, що мусіли б не чіплятись до дрібниць і брати на увагу комплекс тих обставин, які мають місце в житті кожної редакції. Сподіваюсь, товаришу, що Ви признаєте мені рацію, коли буду думати, що редакція журнала не є передаточна інстанція між авторами і друкарнею. Може десь такі редакції і є,але я в подібній жадної охоти не маю сидіти. Мусите ж Ви, зрештою, признати, що Ваша стаття про Лесю написана нецензурно: Ви оздобили її цитатами, які в контексті статті і в ході думок Ваших дають матеріял до позову по 129 ст.. Не маю жодного бажання підводити людей до тюремної брами, як не маю жодної охоти, щоб пильніше ставилась до нас цензура.
Як одержите цього листа, будете вже знати про смерть Лесі Українки. Ваші асоціяції, про які писали в своєму попередньому листі в зв'язку з вістями про недугу письменниці, справдились раніш, ніж можна було сподіватися. Страшенна втрата для нашої літератури. Косар невблаганний косить наші таланти і культурні сили. В дану хвилю я не в силі морально про щось писати. Лише, перемагаючи себе, звертаюсь до Вас із проханням, коли тільки це можливо, дати статтю про Лесю Українку. Цю письменницю Ви любите. Коли любиш когось — про того й пишеш гарно. Отож, з „пієтизму" до Лесі Українки дайте образ критичний її заслуг для укр. літератури і характеристику її ориґінальної, серед наших обставин, творчости. Це буде доказ Вашої правдивої пошани до справжнього українського таланту.
Давно не писав Вам. Вибачайте і не судіть. У мене тут були неприємні різні справи, що одволікали мене од листування — то службові, то особисті, був хворий, та потроху і редакційні. За всім цим угору ніколи було глянути, отож і листування моє шкутильгало! Доля ,,Укр. Ж." дуже мене непокоїть: передплата не дала бажаних наслідків і хоч вона ще й тепер потроху капає, але з неї не можна ніяк покрити видатків видання. Кожна книжка журнала пересічно виносить карбованців біля 600, а їх не завше знайдеш у касі, отож і перебиваємося, як кажуть милі нам москалі, „из кулька в рогожку". Подорож до Петербурґу в справі збирання грошей допомогових дала майже пшик! Завтра таке турне відбуде один із нашої компанії до Києва, але сподіватись якихось багатих милостей звідтіль, ледве чи слід. Українці метрополії завше скаржаться, що їм і так доводиться трусити занадто кишенею, поза тим, — мовляв, — на справи колоніяльні вже немає.