Розділи

1902 - 1914 [35]1915 - 1921 [0]
1922 - 1926 [0]

Твори

Головна » Статті » Статті » 1902 - 1914

РЕЗОЛЮЦІЯ КИЇВСЬКИХ РОБІТНИКІВ ПРО ТЕРОР І ВІДНОШЕННЯ ДО НЕЇ ПРЕСИ

Резолюція київських робітників Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії про „анархістів та їхню тактику" викликала цілий ряд статтей, як в столичній, так і в провінціяльній пресі. Газети різних напрямків, починаючи од радикального „Товарища", кадетської „Речи", і кінчаючи „Новым Временем", присвятили цій резолюції відповідні замітки і уваги.

В тих замітках вони вітають постанову київських робітників і хвалять за „определенность і решительность" („Речь"). Газета бувшого міністра М. М. Федорова „Слово" називає цю постанову „знаменательной". „Новое Время" заявляє, що постанову київських робітників треба зустріти не „иначе как с чувством живейшого удовлетворения". Перечитуючи такі отзиви газет про згадану резолюцію просто диву-дивуєшся, як мало знає наша преса робітників, їхнє життя, їхні погляди на різні справи політичного та громадянського характеру. Газети, забалакавши про резолюцію робітників в справі анархізму та експропріяцій, підняли такий галас, наче нову Америку одкрито.

„Слава тобі Господи! — кричить „Новое Время", видимо і самі соціял-демократи починають бачити весь „ужас" свого становища в країні, яка, дякуючи їх старанням, стала кублом розбійників, де й вони, поруч з іншими злодіями, відогравали таку ж сумну ролю". Відповідати „Новому Времени", що мішає до купи і соціял-демократа, ідейного борця за новий соціяльно-політичний лад, і форменного злодія, грабіжника, не має ніякого змислу. Для цієї газети, що завше стояла проти радикальних реформ в нашій державі, що обпльовувала всі щирі і непідкупні бажання соціяльно покривджених клясів — тільки ті, хто поділяє її погляди, її проповідь темноти та безправ'я, тільки ті й чесні, тільки ті й порядні. Решта або грабіжники, або злодії, місце яких в Сибіру, по тюрмах, на шибениці. Відповідати, кажемо, такій газеті на її статтю про резолюцію київських робітників було б зайвим.

Але все ж не можна не зауважити, що коли вже хто й винен в тому безладді, яке тепер запанувало в Росії, в тих убивствах та експропріаціях, що без них не минає й одного дня, — то ні в якім разі не соціял-демократи. Партії пролетаріяту завше засуджували такі способи боротьби, завше п'ятнували анархістичні вчинки, що кінчались убивствами та грабунками. Наводити тут цілий ряд резолюцій, напечатаних в свій час по газетах, і відповідних постанов соціялістичних партій було б зайвим. І коли б „Нов. Вр." більш уважно стежило за ними і чесно становилось до своїх обов'язків перед громадянством, воно б не мішало до купи однієї чесного борця і злодія, не одкривало б Америки з резолюцією. Але ждати від реакційної газети чесного поводження — марна трата часу. „Новое Время" більше ніж яка інша газета завше була безчесною і брехливою. Боронячи старий лад, повстаючи проти прав народу, проти національної і соціяльної рівноправности, проповідуючи утиски і національну ворожнечу, — вона сама в значній мірі винна в тому безладді, яке тепер панує в державі, вона сама завзято поливала і поливає дощем своєї проповіді безправ'я той ґрунт, на якому тепер пишним квітом буяють анархістичні вчинки, різні експропріяції, злодійства, терор і т. д. Хто сіє вітер, той завше пожинає бурю!!

Соціял-демократичні партії ніколи не мали нічого спільного з тими „подонками" громадянства, з тими „злодіями", до яких тепер залічує їх „Нов. Вр.". Треба тільки пригадати боротьбу робітничих організацій під час революції з різними злодіями, що „прикриваючись революційним прапором", ловили рибу в мутній воді і чинили іменем партії різні насильства, убивства та грабунки, щоб переконатись у цьому. Та разом з тим соціял-демократія старається направити і ці елементи громадянства на шлях розумної організованої боротьби за краще будуче і закликає їх в ряди організованого пролетаріяту. Резолюція київських робітників Української Соціял-Демократичної Партії являється, таким чином, не якоюсь несподіванкою, а тільки „повторением", новим актом старої принципіяльної політики соціял-демократії в її боротьбі з анархізмом та з анархістичними методами боротьби.

Не будемо спинятись на статті „Слова" з приводу згаданої резолюції. Стаття ця недотепна і виявляє повну безграмотність редакції газети в тих справах, які вона має сміливість обговорювати.

З більшою увагою можна було б спинитись над статтею „Речи", та тільки брак місця не дає нам можливості! розібрати її як слід і через те ми обмежимось тільки декількома увагами. Вітаючи резолюцію і признаючи за нею позитивне значення „кадети" разом з цим не можуть не вдержатись, щоб не пригадати „большевикам" їхніх гріхів і не нагадати, що, мовляв, і вони почасти винні в тому, що тепер з'явилися у нас анархістичні вчинки. „Нельзя не заметить, что найбольшее количество сторонников в рабочей массе анархизм вербует себе в среде революціонного бланкизма, т. е. в среде большевиков", заявляє „Речь" і далі навчає соціял-демократів: „надо овладеть движением, а сделать зто невозможно, оставаясь на той самой диаметрально-противоположной позиции, которая собственно й вызвала движение своими крайностями". Висловлюючи таку думку, орган кадетів виявляє неглибоке і дуже поверхове розуміння тих анархістичних явищ, проти яких виступають київські робітники в своїй резолюції. На думку „Речи" виходить так, що терор і експропріяції появились дякуючи „крайностям" большевицької тактики, тоді як справді вони виросли на ґрунті політичного безправ'я і того соціяльно-економічного безладдя, які так даремно хотіли усунути і політичні партії і обидві Думи Державні. Далі „Речь" зауважує, що соціял-демократії треба „завладеть движением", а осягти цього вона не зможе аж доти, доки буде стояти на тій позиції, яка „властиво викликала рух (анархістичний) своїми крайностями". Для кожного, що більш-менш уміє оцінювати факти політичного життя, видко, що соціял-демократія не може „овладеть движением" не через те, що у неї, мовляв, непридатна тактика, а через те, що на шляху до цього стоять більш загальні причини політичного характеру, які, позбавляючи нормальних горожанських прав широкі маси, з логікою фактів ведуть за собою, як свою протилежність, анархістичні вчинки в формі терору, експропріяції, насильств, грабунків і т. д. Очевидно, що аж доти, доки ці політичні причини будуть ще мати силу, доти ніякі платонічні бажання „Речи" не матимуть ніякого реального значення.

Маючи це на увазі, київські робітники цілком вірно і зауважують, що „та боротьба правительства, яку воно веде з громадським злом, не досягає своєї мети" і висловлюють своє гаряче переконання, що „Єдиним засобом боротьби з розбоями і різними експропріяціями та економічним терором може бути тільки заведення в Росії політичної свободи та законности і проведення в життя радикальних реформ щодо поліпшення становища робітничих мас, а також забезпечення за робочими масами права на свободу політичних та економічних організацій, свободу зібрань, забастовок, свободу усного та печатаного слова".1

Сімон

 

* „Слово", ч. 15, 1907 р.

1 Як  додаток  до  цієї  статті  прикладається   текст  резолюції   зібрання київських робітників.  Ред.

 
 

РЕЗОЛЮЦІЯ ЗІБРАННЯ КИЇВСЬКИХ РОБІТНИКІВ

 

Зібрання київських робітників, організоване місцевим комітетом Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії, прослухавши доклад „про анархістів та їхню тактику", після живих дебатів, виробило таку резолюцію:

„Становище політичного безправ'я, що сталося тепер в Росії, гальмує розвиток робітничих організацій, здатних заправляти економічною і політичною боротьбою робочого класу. А тим часом, безробіття, постійні голодовки і пошесті створюють вдячний ґрунт для розповсюдження ідей анархізму та анархістичних способів боротьби.

Таке становище призвело до незвичайного терору, що виявляється в убивствах представників капіталу і його прислужників та в підпалах поміщичих економій. Професіональні злодії і грабіжники, перейнявши методи і тактику „ідейних" експропріяторів, роблять найогидливіші насильства, тероризуючи населення розбійничими нападами з метою грабувати і приватних осіб і служащих в громадських та правительственних інституціях, прикриваючись революційним прапором.

Зібрання робітників міста Києва української соціял-демократії, щитаючи, що та боротьба правительства, яку воно веде з цим громадським злом, не досягає своєї мети, висловлює своє гаряче переконання, що єдиним засобом боротьби з розбоями і різними експропріяціями та економічним терором може бути тільки заведення в Росії політичної свободи та законности і проведення в життя радикальних реформ щодо поліпшення становища робітничих мас, а також забезпечення за робітничими масами права на свободу політичних та економічних організацій, свободу зібрання, забастовок, свободу усного та печатного слова.

Признаючи з свого боку ідею анархізму реакційною, а тактику анархістів та інших революційних організацій, робітничих груп і окремих осіб, які в своїй боротьбі з існуючим ладом вживають убивств представників правительственної власти та капіталу і „експропріяції" добра своїх ворогів нікчемною і шкідливою, такою, що тільки вносить деморалізацію в робочі маси, затемнює клясову самосвідомість пролетаріяту, суперечить ідеї клясової боротьби, ослаблює віру пролетаріяту в свої сили, як кляси і одриває часто ліпші, свідоміші елементи на безрезультатну боротьбу, — робітники міста Києва, українські соціял-демократи, звертаються з гарячим закликом до робітників-товаришів і крестьян увіходити в такі існуючі вже робітничі клясові організації, що не визнають таких способів боротьби, для спільної однодушної боротьби за поліпшення свого економічного становища, щоб добитися здійснення тих завдань, які диктуються сучасним становищем Росії."

 

Категорія: 1902 - 1914 | Автор:
Переглядів: 289 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика