Розділи

1902 - 1914 [35]1915 - 1921 [0]
1922 - 1926 [0]

Твори

Головна » Статті » Статті » 1902 - 1914

УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (Кінець)

Такими самими рисами плутанини і туманноcти зазначується і та частина програмової відозви нової партії, в якій іде річ про внутрішню організацію державного ладу будучої реформованої Росії. По думці наших „демократів" лад цей мусить бути збудований на принципах федерації і автономії. Що розуміють під першою і під другою вони, який зміст вкладають в них, що мусить бути покладене в основу напр. федеративного устрою Росії, — чи федерація історичних країн, чи окремих націй, які державно-правні межі мусять бути покладені для унеможливлювання національних „трений" межи народностями, посідаючими власні історичні території і народностями, позбавленими останніх (жиди), на всі ці питання, що потребують якнайточнішої і найяснішої формуліровки — в згаданій відозві ми не знаходимо жадної відповіді. Новонароджені „демократи" „чули дзвін, та не знають звідкіль він". Вони чули, що існують і такі категорії державних організацій, як федерація і автономія, але для того, щоб з'ясувати точно ті комбінації, які мусять прибрати і в Росії і на Україні ці категорії, у них не вистачило ні політичного змислу, ні підготовки. Тому то їхня творчість щодо цих точок, маючих безумовно кардинальне значення, обмежилась лише на шабльоново-стереотипних туманних фразах, без жадного деталізування змісту останніх і їх конкретизацій. В політичних програмах, якою в значній мірі є і та програмова відозва Української Демократичної Партії, яку тут розбираємо, не може бути місця туманним формуліровкам, недоговореності і неясності. Присутність їх свідчить про двойчість, нещирість авторів відозви і прихильників її і боягузтво перед одвертою політикою, недопускаючою тих компромісів, з якими виступають на форум політичної акції „доморощені" демократи.

„Ростекшись мислию по древу" політичної програми, наговоривши, як це й личить „щирим" українцям, „великих слів велику силу", приправлених до того чималою дозою ліризму, українські демократи обходять повною мовчанкою соціяльні і економічні потреби українського народу, мотивуючи це тим, що, мовляв, тепер не час виступати з подібними вимогами. Але очевидно із страху перед закидами в агресивності такої „соціяльної політики", вони поспішають сховатись за свою звичайну зброю — фразу — і оповідають казку „про білого бичка", що будуть працювати ,,на користь економічно-поневолених і скривджених, проти усякої експлуатації і насильств". Така заява, цілком зрозуміло, не звільняє партію з нещирости і двійчости супроти найбільш важливих і болючих явищ життя українського народу. Історія появ і діяльности демократично-буржуазних партій, хоча б, напр., в Англії або в Германії, і їх аґресивне відношення, напр., до робітничого руху або до фабричного законодавства знає справжню ціну і щирість подібних заяв. Такі історичні справки і факти із сучасної діяльности різних ліберально-демократичних фракцій в германському або італійському парляменті, примушують нас обережніш відноситись і до „словесних" заяв наших демократів про їхню готовність працювати на користь „економічно скривждених і поневолених".

Обмовившись лише парою слів про завчасність боротьби соціяльно-економічної, партія українських „демократів" обходить повною мовчанкою ті методи, до яких вона буде запобігати при провадженні боротьби хоча би за постуляти політичної своєї програми. Чому так поступила вона, чи з sui generis „конспіративних мотивів", чи може ще сама не знає, який з тих методів вибере, чи може члени звернуться до цілком безпечного методу „Київської Старини" і в купі з її прихильниками будуть їздити до „власть імущих" і запевняти їх в безпечності для держави „українського сепаратизму", тобто, звернуться до методу „слезоточивих" прохань і підлих запобігань перед урядом, до того методу, що функціонував впродовж цілих десятиліть, виявив повну свою анемічність і невідповідність справжнім інтересам народніх українських мас, — на всі ці питання партія досить уперто і красномовно мовчить.

Коли ми добавимо сюди ще, що програма „благоразумно" замовчує нагальну і конечну потребу скликання „Установчої Ради" (Учредительное Собрание), обібраної прямим, загальним, рівним і тайним голосуванням, обходить мовчанкою таке важливе питання, як суверенітет народу по знесенні абсолютизму в Росії, не зазначує свого відношення до інших партій, що функціонують на Україні, то ми будемо мати досить цільний образ нового висмоктаного і анемічного утвору політичної думки „українських демократів".

В момент банкрутства поліційного режиму і переломового моменту в державному житті цілої Росії, коли руйнується спорохнілий державний лад її і пролетарські партії стремлять поставити на місце його суто-демократичний лад вільної республіки, політична творчість української буржуазної демократії не виходить із стереотипних шабльонів і суроґатів політичної свідомости. В рішучу хвилю, якою є та, що тепер її переживаємо, коли від кожного демократа вимагається — не „слов красивых", а справжніх діл і як найживішої акції, вкупі з відвертим зазначенням тих цілей, в ім'я яких провадиться остання, партія „українських демократів" не виявила цілковитого захоплення революційною атмосферою дня, ні того самозабуття, яким характеризується діяльність справжніх демократичних партій, працюючих в Росії (розуміємо с.-д. партія), а не бляґерів демократизму, здатних, дивлячись „по обстоятельствам времени и места", одягтись в якубудь одежу, аби тільки вона могла прикрити їхні особисті інтереси та цілі. І на обов'язку справжньої демократичної партії — партії українського пролетаріяту (Р.У.П.) лежить зірвати ту одежу з тих, хто надіває її в цілях спекуляції довір'ям народніх українських мас і оголити суроґативно-демократичний характер завдань новоявлених апостолів українського демократизму. Нема чого ховатися з тим, що нова партія, дякуючи власне „демократичним" гаслам своїм, може мати певний вплив серед українського дрібнобуржуазного селянства, інтеліґенції і подібних їм груп, які становлять собою в міру заінтересованости своєї завданнями української соціял-демократії, гарний матеріял для побільшення рядів партії українського пролетаріяту і розвою клясової боротьби на .Україні. Тим більшими, подвійними мусять бути заходи над критикою „демократичних" заяв і гасел української буржуазії, над критикою дійсного змісту практичних завдань партії українських демократів, невеликої покищо по числу своїх членів і мало енерґійної по своїй діяльності, але становлячої собою потенціяльно — при зміні політичних коньюнктур в Росії — досить значну силу, якій доведеться відогравати певне значення в житті українського народу. З цього не випливає, що в деяких точках партія українського пролетаріяту не може при практичній праці йти поруч з партією „української демократії". Постільки, поскільки остання буде дійсно боротись за знесення в Росії абсолютизму, знищення національного гніту, неґативне значення котрого перш усього і найбільш відчуває на собі і з політичного, і з економічного, і з культурного боку український пролетаріят, провідниця його — Р.У.П. буде підпирати її.

Але така спільна акція можлива тільки в певному практичному пункті і може тривати через певний час. Постійна спілка межи обома партіями абсолютно неможлива; вона могла би бути тільки тоді, коли б партія українського пролетаріяту забула, що її завданням головним є не знищення самодержав'я і заведення замість нього парляментарних форм життя, а розвій клясової самосвідомости серед пролетарських мас українського люду і боротьба за спеціяльні пролетарські інтереси тих мас. Та подібні політичні авантюризми лежать не в інтересі українських пролетарських мас. Нові форми політичного життя, хоча би були вони демократичні в буржуазному значенні слова, не є для них остаточною ціллю їх практичних завдань і політичних мрій. Вони для них — пролог до дальшої соціяльно-економічної боротьби, а не епілог; початок, а не кінець боротьби. Виходячи тільки з цього штандтпункту, єдина справжня демократична українська партія — Р.У.П. мусить зазначувати свої відносини, свою акцію і спільну координовану діяльність з іншими так званими „демократичними" партіями, що як гриби по дощі, починають з'являтися на Україні і своїми quasi демократичними гаслами і виступами загрожують стати на перешкоді ширшому розвоєві справжнього демократичного пролетарського руху і відтягти від нього ті елементи, які, дякуючи своїй несвідомості, можуть пійматися на гачок демократичної спекуляції українських ліберальних буржуїв.

 

С. П-ра

 

  * „Воля", ч. 10 і 11, 1905 p., Львів. Початку цієї статті, на жаль, нема. Містимо цей уривок, бо це єдиний слід співпраці С. Петлюри у „Волі", що є в розпорядженні редакції.

 

Категорія: 1902 - 1914 | Автор:
Переглядів: 1765 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика