Розділи

1902 - 1914 [35]1915 - 1921 [0]
1922 - 1926 [0]

Твори

Головна » Статті » Статті » 1902 - 1914

ДО ДРАМИ ШЕВЧЕНКОВОГО ЖИТТЯ

(З нагоди 51-ої річниці смерти)

Історію життя Шевченка — вона така відома, від народження аж до могили,— можна назвати тяжкою, болючою драмою; історію його думки й творчости — драмою не менш трагічною. Особиста драма Шевченка тісно сплітається з його драмою, як геніяльного виразника сподівань і таємних ідеалів рідного йому народу. Проте, чи не найдраматичнішою сторінкою в житті і творчості українського поета є його самотність не як людини, а як мистця. Адже Шевченко, крім звичної для геніїв долі — передбачувати силою інтуїції те, до чого значно пізніше дійде сила думки, знання та суспільного розвитку, був позбавлений можлмвости скористатися хоч би тими несміливими вказівками, з якими інколи приходять до поета сучасники, помагаючи критикою та оцінкою його творчости з'ясувати собі самому створювані ним художні образи і збагатити їх новими та досконалішими, деколи поширити обрії творчости, скерувати творче «я» на нові шляхи та до нових художніх досягнень. Шевченко був позбавлений можливосте користуватися такими вказівками. Його муза, його творчість, уся його поетична діяльність стояла над колискою української громадської думки, коли вона, квола, не обґрунтована наукою, тільки пробувала формулювати свій зміст, базуючись, головним чином, на національних емоціях і на романтичному інтересі до етнографічних особливостей рідного народу та роблячи щойно перші несміливі кроки в напрямку до вияснення національно-політичних ідеалів України.

Згадуючи ці ідеали, бо вони були втілені в програмі Кирило-Методіївського Братства і в «Книзі битія українського народу», та порівнюючи їх зі світоглядом Шевченка, виявленим у «Кобзарі», не можна не бачити величезної, разючої різниці: поет значно випереджує прагнення Кирило-Методіївського Братства, залишаючи позаду ідейних виразників сучасного йому українського суспільства і стоїть самотньо, значно перевищуючи крайні, найновіші досягнення національно-громадської думки. Від неї часто йому нема чого узяти. Навпаки, більш рішуче формулювання деяких питань У програмі «братчиків» залежить, як про це, не без підстав, говорить сучасний дослідник, від Шевченкового впливу. Він у поетичних творах і художніх образах ніби втілює ідеї Кирило-Методіївського Братства, служить тим самим цілям, ставить ті самі завдання, але одночасно по відношенні до «Братства» виявляється «єретиком», бо охоплює його ідеї ширше, проводить їх послідовніше. Він створює галерею художніх образів, внутрішня логіка яких становить зиі еепегіз програму, що значно перевищує програму «братчиків» і не вкладається в організаційні рамки Кирило-Мето-діївського Братства. Це програма художніх образів з палким закликом до боротьби за потоптані права людини, нації, людства,— образів, що втілюють боротьбу проти хаосу життя, його дисгармонії, його зла, що проявляється чи то в соціяльних, політичних, національних, чи в родинних стосунках. Оце ж та програма, художні носії якої не знають роздвоєння, непослідовности ідеалів Кирило- Методіївського Братства і є суцільними, закінченими образами демократичної послідовности та активного протестантства.

Шпигун Андрузький у своєму наклепі на братчиків характеризує Шевченка як «непоміркованого представника малоросійської партії у Слов'янському Товаристві».

У цій оцінці шпигуна є правда, є влучно схоплена риса, підтвердження якої дає Костомаров у своїй автобіографії, коли каже, що Шевченко, виявляючи готовість вступити до Кирило-Методіївського Братства, «поставився до його ідей з великим запалом і з крайньою нетерпимістю».

І дійсно, порівнюючи зміст творчости Шевченка з ідеалами братчиків, бачимо, що Шевченка характеризує глибший і ширший погляд на життєсприймання, більший радикалізм і послідовність у формулюванні назріваючих вимог життя. Особливо це треба сказати про соціяльний момент у творчості українського поета, який посідає значно більше місце, ніж звикли думати, і більше, ніж йому приділено уваги в програмі братчиків.

Правдиво звучить заувага В. Семевського, що у ставленні Шевченка до Костомарова, як до одного з головних провідників та засновників Кирило-Методіївського Братства, «не історик поривав поета до радикальніших поглядів, а поет — історика». Ще з більшим правом це зауваження компетентного дослідника можна поширити на характер ідейних взаємин між Шевченком і тодішнім українським суспільством.

Що дав українському суспільству його геніяльний поет і що взяв він від суспільства?

Відповіддю на це перше питання є національне відродження українського народу, вісником, співцем, поетичним виразником і покутною жертвою якого був Шевченко. З ним українське суспільство пов'язане, його він зміцнив, виправдав і вивів на широкі, відкриті та правильні шляхи. Він — український поет, неперевершений донині, але який перевершив усіх своїх попередників. Його постать така близька, така дорога кожному, хто знає ціну «покутних жертв», хто у відродженні народу бачить перемогу живих прагнень, які пориваються до розвитку, бувши здавлені мертвими формулами і тенденціями, що-суперечать життю, та що їх силою нав'язують; його постать дорога кожному, хто радіє радістю людства, в сім'ю якого повертається багатомільйонна частка його із багатством ще невиявлених сил, насичених ферментом розвитку.

Із Шевченком пов'язана уся новіша українська література, і якщо говорити про її демократичну тенденцію, як про головну ознаку, що вирізняє її з ряду інших, про її перейнятість дійовою любов'ю до народніх мас, то джерелом цього буде той самий Шевченко, і шевченківський первень у цій літературі позначить початок руху, протесту в ім'я свободи й відродження людини,— відродження можливого і здійсненного у великому колективі людей, об'єднаному солідарністю, але соціяльно пригніченому.
 
Категорія: 1902 - 1914 | Автор:
Переглядів: 461 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика