„Убогії села, убогії ниви, убогий обшарпаний люд;
Смутнії картини, смутні, невеселі".
(Грінченко).
Такі — „смутнії картини", що вразили серце поета, скрізь по нашій Україні. Скрізь наші села бідні, скрізь недоля тяжка та злидні великі звили собі гніздо, і в яке село не заглянете — ви не знайдете там „тихого раю", а слідком за Шевченком скажете: „Там неволя, робота тяжкая" ...
Не краще, коли не гірше, виглядають села і в Галичині, де живе 3 мільйони українських селян. „Села бідні, сірі, з головатими вербами при дорозі, з обламаними садками, болотняними вигонами, обскубаними сірими стріхами, пообвалюваними тут і там плотами"1, так малює галицьке село український письменник Франко. А коли під'їздиш до українського села, однаково чи до нашого, чи до галицького, здалека ще бачиш колодязні журавлі, що піднімаються високо до неба і наче несуть туди молитву і скаргу, горе й прокляття села. Звичайно, в селі пишається панська економія і, наче пащека лютого звіря, ковтає і жере всі сили селянина, всю його силу робочу. Рядом з великими панськими ланами ледве помітно клаптики селянської землі, з якої не тільки достатків не наживеш, а ще й з торбою підеш по світу. Та й справді, хіба ж можна прожити українському селянинові, приміром, в Київській або Подільській губернії, де на одну душу ледве-ледве випадає по 1 і 1/2 десятині 2, де селянинові при його бюджеті не достає більше 17% „продовольственних средств" 3. І от ми бачимо, як через такі злидні, українське село убожіє, а селянин кидається з кутка в куток, шукаючи собі порятунку: то іде в економію, де часто-густо має поденно 24, 52 копійки, як це буває на Поділлі4, то тікає в город, де його жде також сама нужда, а то й безробіття, то, нарешті, останніми часами біжить світ за очі, аж в далеку Америку. Цього року почали переселятись з насижених місць навіть по таких губерніях, по яких досі переселення не знаходило собі прихильників серед селян. Так, приміром, стоїть справа в Подільській, Волинській та Київській губерніях. Д. А. Ярошевич в своїх цікавих статтях, ,,Что делается в деревне Юго-Западного Края"5 подає між іншим такі цифри про нове з'явище в селах Правобережної України. Тоді, як ще недавно (1885-1902 роки) з Подільської губернії пішло на переселення за весь час всього тільки 2.000 душ, з Волинської 6 тисяч, а з Київської 14 тисяч, то тепер ці цифри значно збільшились. По відомостях місцевих газет хвиля переселення захопила чимало повітів Київської та Подільської губерній і „не одна тисяча селян покинула свій рідний край". Є такі волості, як от Єрківська (Звенигородського повіту на Київщині), де процент переселенців дуже і дуже високий. (7% на 1400-1500 душ всього населення цієї волости). Як і завсіди буває в скрутні часи, переселенці збувають своє майно, збіжжя та садиби просто за безцін і сільські павуки купують десятину плодючого подільського чорнозему за 150 а то і за 100 карбованців, тоді як звичайна ціна за десятину тут більше 200 карб. Як порівняти число переселенців або заробітчан, що йдуть з Правобережної України в Херсонщину, на Кубань тощо з числом переселенців або заробітчан в Америку, то воно буде дуже велике. В інші губернії та місцевості Росії переселенці ідуть тисячами або десятками тисяч; в Америку ж покищо йдуть тільки десятки та сотні люду. Найбільше покищо шукають собі порятунку в Америці селяни з Волині. Так, приміром, останніми часами із Заславського повіту з містечка Грицева поїхало 40 чол., стільки ж із села Онишківців, з інших сіл Заславського та Старо-Констянтинівського повіту теж починають поодинці тікати в далеку країну. Бували такі випадки, як свідчить д. Ярошевич6, коли з Волині тікали в Америку селяни-аґрарники, себто ті, котрих присуджено було до тюрми за торішні забастовки. Знають про Америку і селяни Київської губ. По відомостях того ж таки автора м. Богуслав Канівського повіту, м. Монастирище Липовецького пов. і м. Паволоч Сквирського пов. являються тими місцями, звідкіль київських селян найбільше йде в Америку. Словом, можна сказати, що тепер селянин Правобережної України починає більш надій покладати на Америку, ніж на спасенний та вславлений „Зелений Клин". Поміж селянами йде гутірка про те, що, мовляв, в Америці і роботу легше дістати і грошей за неї можна куди більше мати, ніж дома. І от, під впливом різних чуток про кращі умови життя в далекій стороні з одного боку і під впливом власної безпорадности та тяжких злиднів з другого, думка про заробітки, а то і про вічне переселення в Америку починає все глибше западати в голову селянина Правобережної України. І дуже може бути, що недовго вже доведеться ждати того часу, коли еміґрація наших селян в Америку прийме такі ж самі широкі розміри, як і серед галицьких українців. Соціяльно-економічні умовини для цього явища в житті селян Правобережної України є. Як в Галичині, так і у нас така ж сама соціяльна нерівність; мало не вся земля у нас, як і там, в руках панів, а селяни бідують, не тільки не мають власної землі, а й на панських ланах не завсіди здобудуть собі заробіток. Як там, так і тут примушені вони шукати собі роботи десь в іншій стороні: галицькі селяни останніми часами кинулись в Німеччину, наші — з давніх-давен ходять в Одесу, на Кубань тощо. Як з Галичини знайшли шлях до Америки, так і у нас останніми часами починають намацувати його. Як там, так і тут українське село шукає всяких способів, щоб запобігти лихові та злидням, які з усіх боків, наче „воріженьків сила" оточують його.
Селяни Правобережної України, починають все більше та більше цікавитись Америкою. Дуже помагають цьому різні аґенти, здебільшого з євреїв, які силкуються використати для себе цей селянський інтерес до нової країни та до нових умовин життя в ній. Так, по відомостям місцевих газет, як українських 7, так і російських 8, по селах починають роз'їздити аґенти і підбивати селян до еміґрації в Америку. В містечку Паволочі (Сквирського повіту) один з таких аґентів закликав „охочих" приставати до гурту заробітчан і разом з ним їхати в чужу країну. Закликав він їхати туди селян дурно, себто на його гроші — а за проїзд селяни повинні були йому виплачувати гроші протягом 5 років з того жалування, яке вони будуть одбирати за свою роботу уже в Америці. Само собою зрозуміло, що такі аґенти, як от паволоцький, призначають за проїзд в Америку дуже великі гроші і користуються зручним випадком, щоб запопасти в свої лапи якогось там Грицька або Івана та висмоктати з нього яко мога більше долярів. 9
Про аґентів-експлуататорів, що малюють селянам золоті гори в Америці, що обіцяють їм зробити їх в далекій країні мало не багатирями, чути і на Волині, в Новоградволинському та Острозькому повітах.
Як і завсіди буває, наш селянин легко ловиться на гачок всяких байок про чужі краї, де, мовляв, землі багато, а роботу дістати легко. Але із всіх байок про Америку нашого селянина найбільше вражає ота велика платня, яку він може там получити за свою працю.
Получаючи яких 50 а то ЗО коп. поденно у себе дома, селянин, звичайно, „поласиться" на 2 а то й 3 доляри, які одержує робітник в Америці. Приваблює селян, що б там не казали, і вільне життя далекої країни, політична свобода, що панує в ній і брак тих утисків, які вони завсіди відчувають на собі в громадському та національному житті у себе дома. Селянин український, приїхавши в Америку, має повну можливість читати свою рідну українську газету, засновувати свої національні, культурно-просвітні інституції, школи, бібліотеки, товариства тощо. Він має можливість зазнавати втіхи од вільного і незалежного політичного життя, себто зазнавати все те, до чого останніми часами проснулась його думка і до чого заказала йому шляхи російська дійсність. Поїхавши в Америку, наш селянин, хоч і „без язика", а все ж не почуватиме себе таким уже чужим і одиноким в якійсь там Канаді або Філадельфії. По багатьох штатах Америки він знайде рідних собі по нації і по мові українців з Галичини та Буковини, котрих за останні 15 років набралось тут більше 80 тисяч 10. За їх допомогою він не буде блукати, як сліпець без поводатаря, по чужій країні, а здобуде собі роботу. За їх допомогою він скоріше довідається і про умовини тутешнього життя і зуміє здійснити ті мрії, з якими їхав сюди з рідного села. Цікаво запримітити, що наші еміґранти не гублять зв'язків з родиною, з рідним селом, а піддержують їх і діляться своїми заробітками, посилаючи зайві гроші бідним сім'ям, що залишились десь там на Волині, або в Галичині. Так, приміром, українські еміґранти з Галичини та Буковини, починаючи з 1899 року посилають додому кожного року більше 1 мільйона долярів, себто на наші гроші біля 2 мільйонів карбованців.
Про те, як саме пристроюються в Америці наші еміґранти, селяни з Правобережної України, не можна сказати нічого певного. Частина з них пристає до хліборобства і селиться по плодючих степах Канади, де в таких місцевостях, як Манітоба, Саскачеван та Альберта живе чимало українців з Галичини. Інші працюють на машино-строїтельних заводах Філадельфії11, в вугляних копальнях Бритіш-Колюмбії та по різних залізних дорогах, здебільшого в Колюмбії. Останніми часами українські робітники починають працювати і по таких великих городах, як Чікаґо та Нью-Йорк, де вони заклали навіть своє робітниче товариство.
Взагалі можна сказати, що українські еміґранти і з Галичини і з нашої України не гублять зв'язків між собою в далекій Америці. Вони закладають різні товариства, як політичні, так і культурно-просвітні, влаштовують українські спектаклі, збираються часто на віча, живо інтересуються всім тим, що дієгься в рідній країні, звідкіль недоля та злидні примусили їх тікати в чужий край. Наскільки живо відгукуються українські еміґранти в Америці на все те, що діється в рідній стороні, показує хоч би те, що вони часто посилають сюди чимало грошей на різні громадські справи: піддержують своєю допомогою політичні партії, дають фінансові субсидії робітникам та селянам, що провадять забастовки проти поміщиків тощо, — взагалі не забувають своїх національних обов'язків до рідної країни і до рідного народу.
С. Петлюра
„Слово", ч. 21 і 22, 1907.
1 Див. його повість „Перехресні стежки".
2 Б. Веселовський „Крестьянський вопрос и крестьянское движение в России" 1907, от. 5.
3 Проф. Янсон: Материалі Комиссии 16. X. 1901.
4 Описание Могилев-Подольского имення г. майора Установа, 1906. Немиров.
5 „Товариш;" № 324, 1907 г.
6 „Товарищ" № 366, 1907 г.
7 „Рада".
8 „Вестник Волыни".
9 Доляр — на наші гроші біля двох карбованців.
10 „Канадійський фармер" ч. 38, 1907 р.
11 „Товарищ" ч. 366 з 1907 р.
|
