Розділи новин

Старі публікації [0]
1991 - 2000 [1]
2001 [0]
2002 [1]
2003 [1]
2004 [0]
2005 [2]
2006 [6]
2007 [1]
2008 [5]
2009 [18]
2010 [5]
2011 [2]
2012 [0]
2013 [0]
2014 [0]
2015 [3]
Бльоґ [3]
Головна » 2008 » Листопад » 30 » Хто він, Симон Петлюра?
Хто він, Симон Петлюра?
16:41
В історії національно-визвольної боротьби та української державності ім'я Симона Петлюри займає почесне місце. Його внесок в справу національного та соціального визволення українського народу досить показний, хоч з цього приводу збереглося багато діаметрально протилежних тверджень. Інакше, мабуть, і не могло бути, бо по-різному бачилися сучасникам С.Петлюри майбутнє України та шляхи її визволення. А тому вони, залежно від своїх політичних уподобань, або гаряче схвалювали його діяльність, або ж гостро засуджували. Що ж до ворогів незалежної України, починаючи від комуністів і кінчаючи російськими монархістами, то вони ненавиділи С.Петлюру і, як тільки могли, паплюжили його ім'я. А зважаючи на той факт, що Петлюра був дитям свого часу, перебував під впливом деяких ідей та концепцій, поширених на той час, і не міг внаслідок цього уникнути помилок і прорахунків, то це тільки допомагало його ворогам і критикам знаходити аргументи проти нього. Тому всім, хто любить нашу Вітчизну й хотів би бачити її незалежною, могутньою й щасливою, конче необхідно знати про труднощі й помилки, що призвели до катастрофи української державності 1917-1921 років, щоб це ніколи більше не повторилося. А життя та діяльність С.Петлюри багато чого може навчити. Тож спробуємо побачити, що в його житті лежало на поверхні, а що було приховане від людського ока й, нарешті, в чому його велич. Симон народився в Полтаві в духовній українській родині з козацькими коренями. Його громадську діяльність, напевно, слід оцінювати з 1898 року - часу утворення таємної української громади в Полтавській духовній семінарії, яку очолили Симон Петлюра та Микола Гмиря. В 1900 році громадівці познайомились з ідейним батьком боротьби українців за власну державу у XX столітті, харківським адвокатом Миколою Міхновським. Того ж року полтавська громада увійшла до Революційної Української Партії (РУП) на правах місцевої організації. З цієї пори він поринув у вир національно-визвольної боротьби: писав статті, видавав журнали, вів пропагандивну роботу серед українського населення. В своїх статях закликає українців боротися за національне та соціальне визволення. В грудні 1903 р. С.Петлюру за активну участь у діяльності Чорноморської Вільної Громади (філії РУПу) було заарештовано, але через З місяці (у березні 1904 р.) звільнено «на поруки». Вже тоді Петлюра оцінив безперспективність «мирної»» боротьби українців за свої права. 1906 р. С.Петлюра видає брошуру «Добра порада в лиху годину», де, між іншим, зазначив: «Коли вже боротися, то боротися треба як слід. Царський уряд бореться проти нас силою, і ми мусимо протиставити йому силу ... Хто виходить проти ворога із зброєю, яку має цей ворог, лише той може сподіватися, що не загине, а здобуде над ним перемогу». Схильність Петлюри до мілітаризму у справах визволення своєї Батьківщини - ще раз доводить нам його нестримне бажання позбутися ворогів на власній землі. Завербований до царської армії, Симон Петлюра буде делегатом 1 -го Українського військового конгресу (травень 1917р.), засновника майбутньої української армії, яка створюватиметься основне з українців, що досі знаходилися в царській армії. У березні 1917 року революція в Петрограді скинула царський режим і розчленувала імперію. Але росіянам, для яких революція мала тільки соціальне значення, не йшлося про її заперечення. Натомість, для кожного з підкорених Росією народів ця революція була і національною. В 1917 році С Петлюра на посаді генерального секретаря у військових справах. Він більше влаштовував Винниченка та Грушевського, ніж радикальний М.Міхновський. Але дуже швидко С.Петлюра почав конфліктувати з головою Генерального секретаріату В.Винниченком, який не підтримував ідею створення збройних сил України, а згодом покинув уряд. Виїхавши на Лівобережжя, він почав формувати українські військові частини. Саме він сформував Гайдамацький кіш Слобідської України, що спільно з січовими стрільцями Євгена Коновальця придушував повстання більшовиків на заводі «Арсенал» у Києві. Коли з допомогою німців та австрійців був встановлений Гетьманат Скоропадського, українські соціалісти своїм бойкотом уряду гетьмана фактично паралізували його спроби створити боєздатну армію й зміцнити державний апарат. С.Петлюра під час Гетьманату Скоропадського очолював Київське Губернське Земство, Всеукраїнський Союз Земств. Тобто він, як інші соціалісти, був в опозиції до гетьмана. В цей час він виступав за проведення земельної реформи й обмеження прав великих землевласників. У липні 1918р. Петлюра був заарештований і майже 4 місяці перебував у в'язниці. Коли його звільнили, поїхав до Білої Церкви, де взяв активну участь в повстанні проти Гетьманату. 9 травня 1919 року завдяки своїм інтелектуальним та організаційним здібностям і людським якостям Петлюра офіційно стає Головою Директорії, залишаючись Головним Отаманом армії Української Народної Республіки (УНР). Попереду були довгі роки невпинної та, на жаль, безрезультатної боротьби за незалежність проти більшовиків, денікінців, махновців. Патріоти України високо оцінюють вклад Симона Петлюри у відновлення сучасної української держави. Патріарх Філарет так говорив про Симона Петлюру: «Він один із тих діячів, які ще на зорі нашої державності розуміли, що побудувати Україну, як державу, без Церкви неможливо, адже Церква володіє людськими душами. Тому не випадково, одним із перших актів, які підписав Симон Петлюра, був акт про автокефалію Української Православної Церкви. Інші українські діячі, такі як Грушевський, Винниченко, говорили: обійдемося і без попів. Це була їх трагічна помилка. Без Церкви побудувати Українську державу неможливо». Діяльність Симона Петлюри тісно пов'язана з Сумщиною. На території області гайдамаки Петлюри вели боротьбу з ордами зайд. Вони брали, і захищали Конотоп, Хутір -Михайлівський, Ворожбу, Суми, Ромен. В перші роки більшовицької окупації та протягом 20-х років на території області діяли численні повстанські загони, пов'язані з петлюрівською еміграцією. 25 травня 1926 року в Парижі радянський агент, жид Самуїл Шварцбард вбиває Симона Петлюру посеред дня в людному Латинському кварталі і здається французькій поліції. Смерть Петлюри була першою в низці підлих вбивств, що здійснювали «совєти» проти активістів українського руху опору. Далі будуть Євген Коновалець, Степан Бандера і сотні тисяч інших, часто невідомих героїв, що поклали своє життя на вівтар боротьби проти російських, німецьких, польських, мадярських окупантів. Вічна їм пам'ять! Ми вас не забудемо. Пімстиш смерть великих лицарів! Слава Україні! Слава Героям!
 
"Наше слово" №8-9(80-81)
 
Категорія: 2002 | Переглядів: 280 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика