5 червня 1990 року. Республіканський будинок кіно, що на вулиці Саксаганського в Києві, — переповнений. На жоден фільм, навіть коли це був шедевр, у цей престижний дім не збиралося стільки людей. І незвичайних: більшість — у рясах, із хрестами на грудях, декілька єпископів — із маленькими дорогоцінними іконками на грудях, званими панагіями, — це символи й ознаки архієрея, тобто єпископа, архієпископа чи митрополита. Звичайно, є й монахи. Багато також світських людей. Не тільки всі сидіння, а й проходи заповнені делегатами Всеукраїнського Православного Помісного Собору, який зібрався, щоб відродити гнану царями й комунобільшовиками святу Українську православну церкву, — ні від кого не залежну, крім Бога. Немеркнуче, історичне значення цього Собору — в тому, що він не тільки від
... Читати далі »
5 червня 1990 року. Республіканський будинок кіно, що на вулиці Саксаганського в Києві, — переповнений. На жоден фільм, навіть коли це був шедевр, у цей престижний дім не збиралося стільки людей. І незвичайних: більшість — у рясах, із хрестами на грудях, декілька єпископів — із маленькими дорогоцінними іконками на грудях, званими панагіями, — це символи й ознаки архієрея, тобто єпископа, архієпископа чи митрополита. Звичайно, є й монахи. Багато також світських людей. Не тільки всі сидіння, а й проходи заповнені делегатами Всеукраїнського Православного Помісного Собору, який зібрався, щоб відродити гнану царями й комунобільшовиками святу Українську православну церкву, — ні від кого не залежну, крім Бога. Немеркнуче, історичне значення цього Собору — в тому, що він не тільки від
