Розділи

Спогади сучасників [0]
Статті [9]
Монографії, збірки [2]
ЗМІ про Симона Петлюру [6]
Вшанування пам`яти [2]
Конференції, круглі столи [0]
Бібліографія [2]
Енциклопедії, довідники [1]

Життєпис

Головна » 2009 » Квітень » 28 » ЦІНА КРОВІ
ЦІНА КРОВІ
21:02
Перед десятьма роками, на улиці Парижа впав трупом голова Української Держави отаман Симон Петлюра, вбитий московськокомуністичним наймитом, жидом Шварцбартом. Французький суд скритовбійника звільнив од вини і кари. Московський комунізм затріумфовав, бо не стало керманича Української Держави, корабель остав сам серед бурь, що взялися розбити його об мури Кремля.

Коли подивимося на історію українського народа в протязі століть, то всюди видимо ті самі його невдачі й ту саму причину тих невдач, що й тепер. Від природи наділений шляхотною вдачею та поетичними почуваннями, український народ не зумів протистати експансії своїх сусідів з півночі, тими самими средствами, якими они проти него боролися, й підляг їм. Москва, знаючи сентиментальну вдачу українців, кидала між них на протязі того довгого часу всякі гасла, блискучі формою та порожні змістом як: православна віра, теорія слов’янства а нарешті визволення світового пролетаріату, а де треба було, послуговалася і підкупством та скритовбійством.

Коли прийшла світова війна і український народ з цілою своєю силою повстав, щоб знищити вже раз марево азіатства, що висіло над Україною і Європою, то Москва посипала обіцянками самоозначення "вплоть до атдєлєнія". Многі з синів українського народу, що ще не встигли освободитися од туману московства, й дальше повірили обіцянкам комуністів-москалів, чи то під оглядом теорії соціалізму, автономії, чи то під оглядом дурної видумки злуки трьох Русей. Тут і є причина упадку держави українців.

Серед сяких несприятливих обставин виступає на овиді політичного життя Симон Петлюра. В часі, коли на терені Європи шаліла буря війни, коли много пазурів зачало сягати за багатою Україною, коли велика часть українського народу, затроєна примітивними ідеями всесвітянства, сама руйнувала під собою грунт, С. Петлюра сильно держав керму корабля рідної держави аж до самозаперечення. Коли ми днесь студіюємо історію творення Української Держави, то приходимо до висновку, що великі зусилля кращих синів нашого народу, яким був С. Петлюра, не могли увінчатися успіхом. Занадто багато було всяких перешкод, а український народ не був як слід приготований до поборення їх.

Симон Петлюра робив що міг, полишений всякими зарозумільцями свого таки народу, спробовав всякі можливости рятувати його. Що це йому не вдалося, тому він не винен. Історія його оправдала, а будучність оправдає ще ліпше.

Примушений покинути Рідний Край, осміяний своїми й чужими, виеміґрував на чужину, до країни демократії, як він сам думав, до Парижа. Та його існування на світі не давало спокою Москві й она засилає на нього свойого ката, щоб його вбив, так як робила много раз з ведучими синами некомуністичних народів. Французький суд постановив ціну його крові в один франк.

Та кров Симона Петлюри, пролита за Україну на вулиці Парижа, має ціну, що її ідея сягає на всі сторони світу, де жиють Українці.

Вороги самостійності України змагалися та змагаються сю ідею приспати, та она колись з тим більшим тріскотом воскресне. Встане ідея, "світ правди засвітить, і помоляться на волі невільничі діти".

День 25-го травня є напоминком і для нас, підкарпатських українців. Віками пригноблені чужинецькою навалою та насильством, ми не освідомляли собі, що на другому боці Карпат жиє той же народ, що й ми. Та гуркіт гармат світової війни, поява в нас Січових Стрільців та інших частей українського війська, великий зрив наших братів в Галичині та Великій Україні та події, що настали скоро по світовій війні, створили нам очі, й ми одразу зрозуміли вагу великої всенародної епопеї.

Ми, молоде покоління Підкарпаття, що день за днем боліємо над недолею великого нашого народу, що кождий час мріємо про кращу його будучність, з великим пієтизмом схиляємо голови перед тлінними останками великих його героїв. В десяту річницю смерті великого потомка Івана Мазепи, отамана Симона Петлюри, схиляємо голови перед його могилою, його пам’ять в наших душах "не вмре не загине".

Авґустин ВОЛОШИН
 
ЦІНА КРОВІ. Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1936. — 21 травня. — № 11. — с. 2—3.
Подається за першодруком.
Стаття надрукована до 10-річчя вбивства Симона Петлюри. Вона не підписана. Оскільки вона вміщена у "Волошиновій "Свободі", є всі підстави вважати, що він був причетний до її написання й публікації.

Джерело: ІЗБОРНИК

Категорія: Статті | Переглядів: 371 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика