Розділи

Спогади сучасників [0]
Статті [9]
Монографії, збірки [2]
ЗМІ про Симона Петлюру [6]
Вшанування пам`яти [2]
Конференції, круглі столи [0]
Бібліографія [2]
Енциклопедії, довідники [1]

Життєпис

Головна » 2009 » Квітень » 4 » Дух Петлюри присутній між нами
Дух Петлюри присутній між нами
14:02

В околиці Блюмінгдейл при парафії святого Андрія Первозваного відбулася урочиста Академія для вшанування пам’яті Головного отамана Симона Петлюри.

Двадцяте століття для України стало переломним. З розпадом двох імперій, Австро-Угорської та Російської, перед Україною постала реальна можливість здобути державну незалежність. Та для цього були потрібні державні провідники, які б зуміли обрати правильний шлях до незалежності. На превеликий жаль, на етапі виникнення Української Народної Республіки таких лідерів не знайшлось. А ті, хто взявся за цю справу, були зачаровані російськими революційними ідеями та вірою в те, що Російську імперію можна перетворити на федерацію вільних народів. При баченні українських інтересів через призму соціал-демократичних чи більшовицьких окулярів така держава не мала жодних перспектив. Окрім того, у зміцненні «житниці Європи» (України) як незалежної держави, здається, ніхто в Європі особливо не був зацікавлений.

Непереконлива внутрішня і зовнішня політика української влади (Центральної Ради) під орудою Михайла Грушевського та Володимира Винниченка, а згодом і гетьмана Павла Скоропадського призвели до того, що становище України ускладнилося до граничної межі. І саме тоді виявилося, що український народ все ж має достойного мужа і провідника нації — Симона Петлюру. У критичний момент саме Головний Отаман узяв на себе всю повноту відповідальності за Українську державу та виснажений війною і окупаціями народ. Мужність і тверезий розрахунок, підкріплені розумінням всієї складності ситуації, дозволили переламати несприятливий хід розвитку подій.

Акт Злуки східних та західних земель в єдину Соборну Українську Державу — промовисте свідчення, що керівництво країною було в добрих руках. Однак темпи, втрачені попередніми державними керманичами, стали на заваді вирішення насущних тогочасних завдань. Україна не змогла оговтатися від ударів з різних боків. Були вичерпані як матеріальні, так і людські ресурси, що призвело до здачі завойованих позицій, а згодом і відступу українського уряду за межі держави.

Симон Петлюра, перебуваючи на еміграції, продовжував працювати над налагодженням контактів з представниками європейських держав та підтримував тісні стосунки з українським підпіллям на Батьківщині. Головний Отаман глибоко переосмислив поразку української державності і докладав величезних зусиль, щоб повернути колесо історії в українському напрямку. Однак тоді бажанню Симона Петлюри не судилося збутися. Довелося чекати майже сімдесят довгих років, перш ніж над золотоверхим Києвом замайорів синьо-жовтий прапор Української Державної Незалежності.

Упродовж радянського періоду української історії нашому народові довелося тричі пережити мученицьку голодну смерть, влаштовану «братньою» Москвою, лихоліття Другої світової війни та освоїти незліченну кількість концентраційних таборів на неозорих просторах «Радянської Батьківщини».

Ми заплатили страшну ціну за те, що запізно став Симон Петлюра біля керма Української держави. Не применшуючи значення пізніших провідників української нації, таких як Євген Коновалець, Роман Шухевич, Андрій Мельник чи Степан Бандера, все ж треба визнати, що державницьке бачення Симона Петлюри та вміле провадження в надзвичайно несприятливих умовах українського уряду були свідченням його непересічного державотворчого таланту. І хто зна, як би покотилося колесо історії, коли б біля державного керма від самого початку стояв Симон Петлюра.

В чергову річницю його уродин та у сумний день його відходу у вічність від злочинної кулі більшовицького найманця Шварцбарда, ми повинні пам’ятати (а наші державні керманичі передусім), що Україна повинна бути понад усе. І лише з таким розумінням ми зможемо збудувати державу, за яку боровся і віддав своє життя вірний син України — Симон Петлюра.

Традиційно в останній декаді травня в околиці Блюмінгдейл при парафії святого Андрія Первозваного відбувається урочиста Академія для вшанування пам’яті Головного Отамана Симона Петлюри. Цьогорічна акція зібрала в парафіяльному осередку доволі численну аудиторію, передусім тих, кому не байдужа наша історія та справа державної незалежності. Відкрив Академію член Фундації Українського Геноциду (США) Іван Деркач. Після внесення прапорів Сполучених Штатів Америки й України та виконання державних гімнів Іван Яресько просурмив Прощальний клич, вшановуючи пам’ять усіх, хто склав свої голови за незалежність наших держав.

Із вступним словом до присутніх звернувся Генеральний консул України в Чикаго доктор Борис Базилевський. Дитячий гурт «Калина» під акомпанемент настоятеля храму о. Богдана Калинюка виконав пісні «Ой у лузі червона калина» та «Ой у вишневому садочку».

Про Ольгу Більську, вірну подругу й дружину Симона Петлюри, підготувала доповідь Тамара Чабанівська-Тимцюрак, яку перед присутніми виголосила Ольга Майгутняк. Доповідачка зазначила, що, як не важко було у житті, Ольга завжди підтримувала свого чоловіка, надихаючи його на подвижницьку діяльність задля народної справи. А потім прийшла черга показати свою майстерність і співакам чоловічого квартету «Жайвір», у виконанні якого прозвучали твори Архангельського, Колесси та Недільського.

Головну промову «Симон Петлюра та Український Національний Церковний Рух» виголосив Іван Яреськo. Він глибоко освітив питання боротьби за незалежність Української Православної Церкви від зверхності Москви. Іван Яресько наголосив, що завдяки старанням Головного Отамана вдалося дуже багато задумів втілити в життя. Вплив Симона Петлюри на ці процеси важко переоцінити, і сьогодні ми повинні продовжити започатковане ним у тих далеких 1917—1919 роках і спільно докласти максимальних зусиль, щоб в Україні запанувала одна Національна Православна Церква, вільна від чужих впливів та чужих ідеологій.

На завершення урочистостей вшанування пам’яті Симона Петлюри чоловічий квартет «Жайвір» виконав «Боже, Великий, Єдиний...» Миколи Лисенка та Національний гімн «Ще не вмерла України...».

Володимир ПАВЕЛЧАК,
головний редактор
часопису «Час і події»,
м. Чикаго
 
Українське слово, №25(3225), 22 червня - 29 червня 2005 р.
 
Категорія: Статті | Переглядів: 417 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Друзі

Статистика